Президент США Дональд Трамп взяв участь у пресконференції разом із прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером (який не був присутній на фото) у резиденції Чекерс наприкінці державного візиту 18 вересня 2025 року в Ейлсбері, Англія. (Фото Леон Ніл/Getty Images)
Історія швидкого покращення, яке відбувається після тривалого періоду стагнації в дипломатичних відносинах між Сполученими Штатами та Білоруссю, продовжує привертати увагу ЗМІ. Особливої уваги заслуговує нещодавній візит спеціального посланця президента США Джона Коул на територію Білорусі 11 вересня 2025 року.
Результатом цього візиту стало звільнення 52 ув’язнених та ухвалення рішення про зняття санкцій США з національної авіакомпанії Білорусі — Belavia. У найближчі тижні очікується продовження процесу звільнення інших ув’язнених.
Однак стрімкий розвиток подій змушує експертів замислитися над тим, які вигоди отримують обидві сторони від цих перемовин. Для білоруського диктатора Олександра Лукашенка переваги поступово проявляються на тлі зняття санкцій з режиму. Водночас користь для США залишається менш очевидною.
Процес переговорів, що нібито розпочався ще за каденції президента Джо Байдена трохи більше року тому, набрав нових обертів після інавгурації президента Дональда Трампа в січні 2025 року.
Сполучені Штати активізували діалог із Лукашенком у надії на оргaнізацію мирних переговорів із президентом Росії Володимиром Путіним, де Лукашенко розглядався як «голос у вухо Путіна».
Як зазначає журналіст Саймон Шустер, рік закритих переговорів проклав шлях до так званого нещодавнього саміту в Алясці 15 серпня, який досі не приніс помітних результатів. Водночас увагу Трампа до Білорусі та її понад 1 100 політичних в’язнів привернули три пости на його соціальній платформі Truth Social, а також згадка теми під час брифінгу у Білому домі 5 вересня.
«Адміністрація Трампа якось змогла подати це як потенційну гуманітарну перемогу. (…) Президент прагне здобути традиційну перемогу великого лідера, звільнивши понад 1 000 заручників»
— коментує Артем Шрайбман, незалежний дослідник у Carnegie Russia Eurasia Center.
За словами Шрайбмана, інтерес Вашингтона до переговорів із Мінськом характеризується як виключно персоналістичний та нестійкий.
Перші звільнення ув’язнених на початку 2025 року, серед яких були громадяни США та журналісти радіостанції Radio Free Europe, можна розглядати як початковий внесок Лукашенка для налагодження довіри — відповіддю стали переважно символічні жести у вигляді постів у соцмережах Трампа та візитів американських посланців.
Випуски у червні, зокрема звільнення опозиційного активіста Сергія Ціханousького, а також звільнення 52 заручників нещодавно, призвели до конкретного поступу — скасування санкцій щодо білоруської авіакомпанії Belavia, які діяли на авіаційне обслуговування, постачання запчастин і програмного забезпечення.
Однак, враховуючи тісні зв’язки Мінська з Москвою, дозвіл діє з обмеженнями:
- зняття санкцій відбулося з восьми літаків флоту Belavia, але Boeing 737-8EV (EW001PA), що використовується безпосередньо Лукашенком, залишився під санкціями;
- експлуатація флоту забороняє рейси до Росії (де Belavia виконує більшість своїх польотів), а також до Куби, Ірану, Північної Кореї й окупованих Росією територій України.
Бюро промисловості та безпеки США буде розглядати запити Belavia на постачання авіаційних запчастин індивідуально, щоб впевнитися, що вони призначені виключно для комерційних цілей авіакомпанії та не будуть перенаправлені до Росії чи інших невідповідних користувачів.
Звільнення ув’язнених стало частиною стратегії «нормалізації відносин» між США та Білоруссю, як зазначив Джон Коул.
«Президент Трамп вважає, що якщо можна встановити зв’язки з тими, з ким раніше не спілкувалися, і поступово їх розвивати, можливо, це допоможе уникнути багатьох війн»
— сказав Коул в ексклюзивному інтерв’ю DWS News.
Окрім бажання здобути «гуманітарну перемогу», фактором є й регіональна безпека, на що звертає увагу білоруський політолог доктор Ригор Астапеня, директор Belarus Initiative при програмі Росія та Євразія в Chatham House.
«Адміністрація Трампа хотіла б впливати на російську політику (і вбачає в Лукашенку певного її представника) для сприяння деескалації конфлікту», — зазначає Астапеня.
«Риторика про мир і переговори, яку використовують Трамп і Лукашенко, є досить схожою.»
За словами експерта, ще одним фактором є прагнення створити Лукашенку додатковий простір для маневрів.
«Останні п’ять років Білорусь дедалі більше залежить від Росії, і адміністрація Трампа, ймовірно, дійшла до сумного висновку, що за 5-10 років ця країна може припинити існування в теперішньому вигляді. Тому розтягування процесу на 20 років видається більш привабливим варіантом»
— поділився Астапеня.
Наразі Лукашенку є підстави для оптимізму — він поступово перестає бути міжнародним ізгоєм, прагне відновити дипломатичну місію США у Мінську, а також домогтися скасування санкцій із білоруських банків і виробників калійних добрив — головного експорту країни.
Лукашенко вже мав подібний досвід: у 2015 році було звільнено політичних в’язнів у обмін на покращення відносин із Заходом. Тоді в Мінську провели переговори, спрямовані на розв’язання війни, що почалася з вторгнення Росії в Україну та анексії Криму.
Відтворення такого сценарію було б вигідним для Лукашенка, вважає дипломатичний радник Сергія Ціханousького, Дзянiс Кучинський, який підтримує контакти з адміністрацією США.
Однак Кучинський попереджає, що передчасно пом’якшувати ставлення до Лукашенка.
«Він набагато більше залежить від Путіна. Без останнього Лукашенко протримається стільки ж, скільки аквалангіст без кисню: він може плавати трохи, але до поверхні не дійде»
— підкреслює Кучинський.
Перебіг переговорів США та Білорусі, на думку Кучинського, можна умовно розподілити на два напрямки, що збігаються з баченням Коала:
- Гуманітарний трек — звільнення незаконно утримуваних осіб.
- Політичний трек — припинення репресій, поступові демократичні зміни та проведення вільних виборів в Білорусі.
Політологи відзначають, що розвиток цих відносин можуть обмежувати різні зовнішні чинники:
- персоніфікований інтерес Трампа, який може втратити актуальність із часом;
- потенційний тупик у перемовинах між Росією та Україною;
- збереження санкцій Європейського Союзу (без їх скасування, відтермінування санкцій США втрачає сенс).
Литва, у якій розташований Клайпедський порт — ключовий європейський пункт виходу білоруського калійного експорту, твердо дотримується санкцій проти Лукашенка. Польща, що недавно зазнала атаки близько 20 російських дронів у своєму повітряному просторі, запровадила жорсткі заходи, включаючи тимчасове повне закриття польсько-білоруського кордону.
«Зараз у Європейського Союзу немає політичної волі змінювати політику щодо Лукашенка, скасовувати санкції чи проводити “перезавантаження”»
— констатує Кучинський.
Водночас, попри ризики потрапити до пастки обману Лукашенка, цей процес може мати певну користь, вважає Шрайбман. Він нагадує про попереднє потепління відносин у 2015 році, коли білоруське громадянське суспільство отримало передишку для свого розвитку, що в підсумку призвело до масових протестів у 2020 році.
Водночас можливі й зворотні кроки, пов’язані із скасуванням будь-яких лібералізацій після завершення переговорів, враховуючи потребу Лукашенка готуватися до передачі влади у найближчому майбутньому, — зауважує Шрайбман.
«Але, чесно кажучи, це цілком не є приводом не намагатися врятувати життя людей у цьому процесі, а ця цінність сама по собі має значення»
— підсумовує експерт.
Белоруський диктатор Олександр Лукашенко, що утримує владу вже 30 років, восени 2024 року знову висувався на посаду президента: у січні 2025 року він оголосив про свою перемогу на сьомий термін із 86,82% голосів, незважаючи на відсутність участі опозиції.
Перед виборами він помилував ув’язнених, офіційно назвавши це гуманним кроком для тих, хто «відхилився від шляху». Проте здебільшого ці полонені були політичними в’язнями, арештованими після народного повстання 2020 року, яке почалося через фальсифіковані вибори.
З початку жорсткого придушення інакомислення режим Лукашенка лише посилив контроль у країні після останніх сумнівних виборів, що викликали засудження міжнародної спільноти та широке невдоволення серед білоруського суспільства.