У минулому відданий прокремлівський блогер Ілля Ремесло, відомий своїми атаками на російську опозицію й особисто Олексія Навального та його соратників, раптово публічно відмовився від підтримки Володимира Путіна й наступного дня опинився в психіатричній лікарні Санкт-Петербурга.
Хто такий Ілля Ремесло і що змінилося
Ремесло зробив собі ім’я як агресивний критик опозиції, подаючи скарги, підтримуючи судові позови й медійно атакуючи Навального та його команду. Увечері 17 березня він опублікував у своєму Telegram-каналі великий пост під заголовком «П’ять причин, чому я більше не підтримую Володимира Путіна», чим фактично розвернувся на 180 градусів від своєї попередньої позиції.
У цьому дописі він:
- назвав війну Росії проти України «цілком тупиковим шляхом»;
- звинутив Кремль у руйнуванні російської економіки;
- розкритикував наступ на свободу медіа та обмеження доступу до інтернету;
- поставив під сумнів багаторічну монополію Путіна на владу, заявивши, що той «не поважає своїх виборців»;
- процитував тезу про те, що «абсолютна влада цілком розбещує — особливо коли вона безкінечна»;
- фактично оголосив Путіна «нелегітимним президентом», закликав його піти у відставку й постати перед судом як «воєнний злочинець і злодій».
Спершу частина аудиторії припустила, що акаунт Ремесла могли зламати. Однак сам він невдовзі записав відеозвернення, у якому підтвердив, що всі тези — його особиста позиція, і закликав підписників «подумати над цим до ранку». Після цього блогер замовк: перестав виходити на зв’язок і припинив активність у соцмережах.
Госпіталізація в психіатричну лікарню
Наступного дня російські ЗМІ та низка прокремлівських Telegram-каналів повідомили, що Ремесла госпіталізували до Психіатричної лікарні №3 у Санкт-Петербурзі. Персонал установи, за даними журналістів, підтвердив, що пацієнт із таким ім’ям справді був прийнятий. Публічних коментарів від офіційних структур щодо підстав госпіталізації на момент повідомлень не надходило.
Реакція пропагандистів і опозиції
Один із головних рупорів російської пропаганди Володимир Соловйов назвав заяви Ремесла наслідком «психічного зриву» й записав його до «співподорожніх», які, за його словами, втрачають опору й починають транслювати «зарубіжні наративи».
Натомість представники опозиційного середовища звернули увагу на швидкість, із якою система відреагувала на публічну критику. Колишній директор ФБК Іван Жданов лаконічно прокоментував: «Це було швидко».
У коментарі незалежному виданню «Агентство» 18 березня сам Ремесло заявив, що готовий до «будь-якого розвитку подій» і не планує виїжджати з Росії, якщо безпосередньо не буде загрози для його сім’ї. Він додав: «Якщо вони посадять мене на суд, хай пробують», зазначивши, що має інформацію, яку може озвучити в суді.
Історичний контекст: психіатрія як інструмент тиску
Історія з Ремеслом вкладається в давню традицію використання психіатрії в Росії як інструмента придушення інакодумства. Ще з 1960‑х у СРСР практикувалася так звана «караюча психіатрія»: дисидентів, які критикували владу, визнавали психічно хворими й примусово лікували, щоб ізолювати від суспільства й дискредитувати політичні вимоги.
У сучасній Росії, попри формально інші правові рамки, критики режиму стикаються з цілим спектром репресивних інструментів:
- оголошення «іноземними агентами» або «екстремістами»;
- кримінальні справи за «фейки про армію» та «дискредитацію»;
- штрафи, арешти, примусова еміграція.
Організації, пов’язані з Навальним та іншими опозиційними рухами, були розгромлені або витіснені з країни. Після повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році Кремль ще більше закрутив гайки в інформаційному полі, криміналізувавши будь-які відхилення від офіційної версії війни.
Ширший фон: Навальний і війна проти України
Скандал навколо Ремесла розгортається на тлі глибокої кризи довіри до російської влади за кордоном. П’ять європейських держав офіційно дійшли висновку, що Росія відповідальна за вбивство Олексія Навального у 2024 році, пов’язавши його з застосуванням отруйних агентів і системними репресіями проти опозиції. Це ще більше погіршило відносини між Москвою та Європою.
Паралельно російські про-демократичні ініціативи, зокрема проєкт «Пошук.Полон» Фонду «Вільна Росія», співпрацюють з українською стороною, документуючи випадки викрадення й незаконного утримання українських цивільних у російських в’язницях. Їхня мета — зафіксувати злочини, не дозволити зниклим «розчинитися» в системі та підготувати ґрунт для майбутньої відповідальності.
Таким чином історія з Іллею Ремеслом показує, як швидко російська держава реагує на публічні прояви нелояльності з боку навіть колишніх «своїх» — і як тісно переплетені в сучасній Росії політика, репресії та спадщина радянської «каральної психіатрії».