Запах сірководню, що іноді відчувається біля узбережжя моря або лиманів Одеської області, часто викликає занепокоєння у місцевих жителів та туристів. Однак у більшості випадків це явище має природний характер і є сезонним процесом, що не свідчить про масштабну екологічну катастрофу. В окремих водоймах концентрація цього газу може впливати лише на локальні водні біоресурси.
У Державній екологічній інспекції Південно-Західного округу наголошують, що джерела сірководню в Чорному морі та лиманах різняться:
- У Чорному морі сірководень пов’язаний із процесами глибоководної екосистеми.
- У лиманах газ виникає через природні літні зміни у водних умовах.
Чому не кожен запах сірководню свідчить про небезпеку
У Чорноморській акваторії сірководень накопичується на значних глибинах протягом багатьох тисячоліть. Завдяки специфічній структурі водного стовпа, верхній шар води насичений киснем, що виконує роль природного бар’єру. Через це газ не піднімається до поверхні біля прибережної зони.
Інша ситуація характерна для лиманів Одещини. У періоди спеки частина водної рослинності відмирає, а в умовах обмеженого доступу кисню бактерії починають руйнувати органічні залишки на дні. В результаті цього процесу в донному мулі з’являється сірководень.
«Саме тому в окремі періоди можливі замори риби», — пояснюють екологи.
Окрім потенційних негативних наслідків, цей природний процес має й позитивне значення. Завдяки сірководню формуються унікальні сульфідно-мулові грязі лиманів Куяльницького, Хаджибейського та інших водойм Одещини. Ці лікувальні грязі протягом багатьох десятиліть використовують у терапії захворювань суглобів, шкіри та опорно-рухового апарату.
Фахівці підкреслюють, що однаковий газ може бути складовою різних природних процесів. Тож поява характерного запаху в прибережній зоні не завжди свідчить про екологічну загрозу.