20 травня 2025 року минув строк, встановлений законодавством, протягом якого Українська православна церква (УПЦ) мала добровільно припинити зв’язки з Російською православною церквою (РПЦ). Проте більшість парафій УПЦ на території Одеської області далі функціонують без змін, зокрема, уникаючи відкритої заяви щодо впливу Москви.
У храмах і досі звучать молитви за «землю російську», фіксуються випадки дискримінації сімей українських військовослужбовців, а кількість переходів релігійних громад до Православної церкви України (ПЦУ) залишається мінімальною. Цю ситуацію обговорювали під час ефіру «Українського Радіо. Одеса» за участю представників влади та ПЦУ.
Без втручання у віросповідання: які вимоги ставить держава до Української православної церкви?
Закон, який у суспільстві прозвали «про заборону РПЦ в Україні», не передбачає негайного припинення діяльності УПЦ, повідомляє керівник Державної служби з етнополітики і свободи совісті Віктор Єленський. Наразі розпочалося ґрунтовне дослідження діяльності цієї церкви, що триватиме від 1,5 до 2 місяців, тобто до липня-серпня 2025 року. Перевірка зосереджена на Київській митрополії УПЦ як юридичній особі.
«Українська православна церква як об’єднання не є юридичною особою, але саме Київська митрополія представляє її офіційно. Вона керує усіма єпархіями, парафіями, братствами, сестринствами та монастирями цієї церкви», — зазначає Віктор Єленський.
У разі підтвердження зв’язків із РПЦ УПЦ отримає припис із переліком порушень та визначеним строком на їх усунення. Якщо ці вимоги не будуть виконані, державна служба звернеться до суду.
«Визначати належність цієї юридичної особи (Київської митрополії) до забороненої в Україні релігійної організації — Російської православної церкви — має виключно суд, відповідно до демократичних стандартів», — підкреслює Єленський.
Водночас він наголошує, що держава не втручається у внутрішні релігійні обряди чи переконання УПЦ.
«Українська держава не вимагає від УПЦ:
- зрадити православну віру;
- змінювати свої літургійні традиції;
- переходити на новий календар (наприклад, з Юліанського на Новоюліанський);
- змінювати мову богослужінь (з церковнослов’янської на українську);
- самовільно проголошувати автокефалію чи приєднуватися до іншої церкви.
Вона вимагає лише розірвати зв’язки з Російською православною церквою», — пояснює керівник Держслужби.
Лише 14 із 608: чому на півдні України рідко переходять до Православної церкви України?
За даними станом на 2019 рік, на Одещині було зареєстровано 608 парафій УПЦ. З того часу добровільно перейшли до ПЦУ лише 14 громад, у той час як по Україні таких переходів нараховується понад 1900.
«Процес переходу залежить від багатьох чинників:
- Від настроїв серед мирян у громадах;
- Від позиції священиків;
- Від керівництва єпархій;
- Від ставлення місцевої влади», — каже Єленський.
У таких областях, як Одеська, Херсонська, Донецька та Дніпропетровська, перехід парафій майже не відбувається. На противагу цьому в Західній Україні, зокрема у Львівській та Івано-Франківській областях, парафій УПЦ практично не залишилося.
«Просвіти народ руський»: що лунає у молитвах одеських храмів УПЦ?
За словами секретаря Одеської єпархії ПЦУ Теодора Оробця, в одному з одеських храмів звучали моління за «землю російську»:
«Наприклад, в Одесі в одному з храмів поряд з початком війни і навіть минулого року відбувалася цілодобова молитва — нібито за мир, — я почув там типові російські клише: “збережи землю російську”, “просвіти народ руський” тощо», — розповідає Оробець.
Одночасно зафіксовані випадки дискримінації українських захисників. Зокрема, одна жінка отримала відмову у хрещенні дитини через те, що її чоловік перебував на передовій. Від неї вимагали обов’язкової присутності батька під час обряду, тож порадили повернутися, коли чоловік повернеться додому.
«Немає такого правила. Людина може домовлятися про хрещення з будь-ким, хоч із хрещеним, хоч із батьками, навіть дистанційно — через телефон або електронну пошту», — наголошує Теодор Оробець.
Пропаганда ідеології «русского міра» та правові наслідки
Закон надає повноваження притягувати до відповідальності за пропагування ідеології «русского міра».
«У разі встановлення фактів систематичного використання релігійної організації для поширення ідеології “русского міра” наша служба має подати позов до суду про припинення діяльності такої організації», — пояснює Віктор Єленський.
Він також нагадує, що підпорядкування РПЦ не входить до православних догматів. Упродовж 2022–2024 років понад 400 священнослужителів УПЦ зверталися до митрополита Онуфрія з вимогою скликати собор та остаточно розірвати зв’язки з Московським патріархатом.
Одеська єпархія УПЦ утримується від офіційних заяв. Проте, за словами анонімного джерела серед представників УПЦ в Одеському регіоні, всередині церковної громади ця ситуація викликає певне напруження.
«Українська православна церква не планує змінювати свій курс і продовжить звичну діяльність. Вони взагалі вважають закон про захист конституційного ладу у сфері релігії незаконним і нелегітимним», — повідомило джерело.
Свідомий вибір: все більше вірян Одещини приєднуються до ПЦУ
Теодор Оробець звертає увагу на зростання кількості віруючих Православної церкви України, особливо після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Він зазначає, що душпастирська підтримка й пошук ідентичності стають важливими для людей.
«У 2022 році було помітне стрімке зростання прихильників ПЦУ. Якщо раніше на молитовні записки подавали 40, то лише 1–3 були російською мовою. Це було близько 10%. У 2022–2023 роках частка російськомовних записок зросла до 25–30%, але з часом більшість почали переходити на українську», — розповідає Оробець.
Заборона УПЦ можлива лише за рішенням суду, якщо буде доведено її зв’язки з РПЦ або антидержавну діяльність. Водночас, якщо УПЦ розірве контакти з Російською православною церквою, вона зможе діяти без обмежень.
Оперативна ситуація в Одеській області, де більшість історичних церков належать УПЦ, виключає захоплення храмів рейдерським шляхом.
«Усе має відбуватися в правовому полі. Україна ретельно моніторитиме організації, які співпрацюють із державою-агресором, щоб захистити національну безпеку, при цьому зберігаючи основні принципи демократії та свободи совісті», — резюмує Віктор Єленський.