Історія Овідіополя дивує своєю унікальністю
Історія Овідіополя сягає далеко в минуле, задовго до появи самої фортеці. Територія, на якій нині розташувався це місто, була заселена людьми ще в давнину, про що свідчать археологічні знахідки, знайдені на берегах Дністровського лиману.
На початку 1750-х років тут виникло торгове поселення Аджидер, яке існувало за часів Османської імперії. Назва цієї місцевості перекладається як «гірка долина». Розташоване біля лиману, поселення було важливим перевалочним пунктом і відігравало значну роль у торгівлі.
Однак наприкінці XVIII століття, в результаті війни між Російською і Османською імперіями, Аджидер було зруйновано. Після того, як ця територія перейшла під контроль Росії, на ній розпочалося будівництво військової фортеці. Місце для її зведення було вибране у 1791 році. Існують різні версії щодо обрання майданчика: одна з них приписує це генерал-аншефу Суворову, інша ж — підполковнику Деволану.
У 1792 році почалося будівництво Овідіопольської фортеці під керівництвом інженера-капітан Єгора фон Ферстера, який одночасно відповідав за інженерну команду. Паралельно передбачалося створення адміралтейської інфраструктури, що підкреслювало стратегічне військове значення регіону.
Пізніше, у 1799 році, Єгора фон Ферстера відправили у відставку через «затримки з подачею річного звіту». Проте він залишився значущою фігурою в історії регіону, приймаючи участь у плануванні гавані та міста Одеси, а також у розробці проектів деяких міських споруд. Саме завдяки цим історичним зв’язкам Овідіополь і Одеса опинилися спільними в процесах перебудови півдня регіону наприкінці XVIII століття.
Причини перейменування Аджидера на Овідіополь
Нова назва, під якою селище стало відоме з 1795 року, з’явилася за указом Катерини ІІ від 27 січня. Поселення отримало ім’я Овідіополь на честь давньоримського поета Публія Овідія Назона. Це рішення було зумовлене поширеною на той час думкою, що саме на цій території поет перебував у засланні.
З часом стало відомо, що ця версія була помилковою: фактичним місцем заслання Овідія було місто Томіс, розташоване на території сучасної Констанци в Румунії. Проте нова назва укорінилася і стала елементом місцевої ідентичності. На березі Дністровського лиману був встановлений пам’ятник Овідію, що символізує цей міфічний зв’язок.
Розвиток міста після спорудження фортеці
Після завершення будівництва фортеці Овідіополь поступово розширювався. Його вигідне розташування біля лиману, в безпосередній близькості до Одеси, а також поява залізничного сполучення сприяли економічному й соціальному зростанню селища. Воно перетворювалося не лише на військовий пункт, а й на важливий центр торгівлі, освіти та повсякденного життя.
Серед ключових подій:
- 1802 року в Овідіополі відкрилася перша школа.
- До кінця XIX століття з’явилися школа для дівчат та чотирикласне училище.
- Після 1905 року функціонували земська лікарня, поштово-телеграфна станція та ощадна каса.
- Працювала кінно-поштова станція.
- В селищі діяли кілька церков і синагога.
Ці об’єкти свідчать про те, що Овідіополь значно розвинувся і став центром регіонального суспільного життя, що охоплює різні сфери: від торгівлі та освіти до культури та транспорту.
Історія Кароліно-Бугаза
Далі від Одеси, за приблизно 53 кілометри, розташоване село Кароліно-Бугаз. Його назва відображає кілька історичних верств. На місці нинішнього поселення колись існувало татарське поселення Бугаз — назва, яка ймовірно походить від слова «горло», що свідчить про особливості місцевості.
Після знищення села під час війни між Російською та Османською імперіями, ці землі були передані у володіння Адріану Грибовському — кабінет-секретарю Катерини ІІ. Потім вони перейшли до подільського графа Ігнація Сцибор-Мархоцького і далі — до його сина Кароля. Саме ім’я Кароля лягло в основу першої частини топоніму — «Кароліно».
Таким чином, назва Кароліно-Бугаз містить у собі пам’ять і про давніше татарське поселення, і про пізніших власників земель.
Сухий Лиман — історична оборонна локація
Ще одним населеним пунктом поблизу Овідіополя є Сухий Лиман, розташований за 14 кілометрів від Одеси. Історія цього місця пов’язана з різними подіями та періодами.
Спочатку тут знаходився хутір, належний братам Абраму та Борису Вейнеровим, відомим розведенням орловських рисаків, що робило хутір місцем із розвиненим конярством. До кінця 1920-х років хутір іменували Венірським.
Під час Другої світової війни ця територія була частиною лінії оборони Одеси, яка тривала 73 дні. З метою увіковічнення пам’яті про ці події у центрі села було встановлено обеліск із барельєфом, що відтворює епізоди тієї оборони.
Калаглея — село з давньою історією
Ще одним цікавим населеним пунктом неподалік є село Калаглея, розташоване приблизно за 47 кілометрів від Одеси. Перша письмова згадка про нього датується 1784 роком. Тоді ігумен Березунського монастиря Паїсій скаржився на козаків, яких вважають першими мешканцями села.
Назва села, ймовірно, походить від української фрази «коло глея». Глей — це глина, яку добували в цих місцях, і про цей природний ресурс могла зберегтися пам’ять у топонімі.
Головною архітектурною пам’яткою Калаглеї є церква святого Миколая, побудована 1880 року, яка й досі є одним із найвизначніших історичних об’єктів села.
Відпочинок та культурне життя в Овідіополі
Туристична поїздка до Овідіополя може бути доповнена прогулянками на природі. У районі міста розташований державний ботанічний заказник «Дальницький ліс», де ростуть дуби, берези та сосни. Це ідеальне місце для спокійного відпочинку та знайомства з навколишньою природою.
Насичене культурне життя в Овідіополі відображається у святкових подіях і традиційних заходах:
- День селища Овідіополь святкують щороку 15 червня.
- День села Прилиманське припадає на 28 серпня.
- У вересні проходить фестиваль народної творчості та майстрів декоративно-ужиткового мистецтва району.
Історія Овідіополя дивує своєю унікальністю, адже поєднує в собі шари давніх археологічних слідів, османського поселення Аджидер, військової фортеці Російської імперії та сучасного населеного пункту, що став регіональним центром. Такий контекст дозволяє глибше зрозуміти складний процес історичного розвитку південних земель України, де змінювалися політичні впливи, населеність, торговельні зв’язки та адміністративні структури.