Українські військовослужбовці Олександр Аліксієєнко та Олександр Тишаєв залишили свої позиції в Запорізькій області 28 жовтня 2025 року. Цей епізод став кульмінацією їхнього майже піврічного перебування на фронті, що перетворилося з планованого місячного розгортання на виснажливу 165-денну боротьбу з російськими окупантами, голодом, зневодненням та психологічними викликами.
Рік тому найбільш небезпечними були моменти безпосередньої стрільби, однак нині ризик зростає перед штурмом та одразу після нього, коли солдати змінюють позиції під наглядом безперервного патрулювання ворожими безпілотниками.
Ось кілька ключових фактів із розповіді Олександра Тишаєва та Олександра Аліксієєнка:
- Військовослужбовці прибули на позиції у Запорізькій області навесні 2025 року й спочатку розраховували залишатися там не більше місяця. Насправді ж перебували в окопах півроку.
- Впродовж усього часу вони зазнавали постійних обстрілів, включно з використанням газових атак, що порушують Женевську конвенцію.
- Через хронічний дефіцит продовольства та води солдати були змушені економити ресурси — іноді виживали лише на вологи, яку вичавлювали з вологих серветок.
- Стрес, втому і психологічне навантаження описували як постійне випробування здорового глузду.
- Українські бійці вели спостереження за діями ворожих сил неподалік села Мала Токмачка, де застосовували тактику малих груп проникнення і закріплення позицій.
- Використання російськими військовими FPV-дронів із волоконно-оптичними системами істотно ускладнило ведення розвідки електронно-військовими засобами.
- Через агресивне застосування безпілотників змінити позицію або отримати підкріплення стало неможливо, а допомога доставлялася виключно за умов поганої погоди: туман або злива допомагали уникнути виявлення.
- Лише за місяць перебування на позиції військові могли залишатися завдяки дефіциту особового складу і браку можливостей для ротації.
Окремо варто зазначити умови, в яких доводилося жити і діяти українським воїнам:
- Місце дислокації було відкритим, оточене полями та зруйнованим лісом, що унеможливлювало приховати скраю моніторингових зон ворожих безпілотників і артилерії.
- Бійці постійно змінювали маршрути і замітали сліди, порівнюючи свій тактичний рух із хитрістю зайців.
- У перші дні перебування на позиціях російські обстріли призвели до поранення Аліксієєнка осколками та струсом мозку, після чого він кілька днів пересувався здебільшого на чотирьох.
- Небезпека безпілотників була порівнянна з високоточними артилерійськими снарядами — вони влучали в ціль майже завжди.
- Росіяни випробовували тактику нічного перехоплення вантажів із продовольством і медикаментами, намагаючись знищувати їх у повітрі.
- Через обмеженість ресурсів і страх викриття солдати часто мусили вибирати між харчуванням і простим виживанням.
- Режим суворої економії води передбачав розподіл кількості вологи на два прийоми в добу, іноді навіть ця кількість замінювалася вологою, витисненою з вологих серветок.
- Постійний брак сну і напруга змушували воїнів залишатися у захисних бронежилетах вагою близько десяти кілограмів більшість часу.
Шлях додому виявився ще однією перевіркою на міцність — було 30 спроб покинути позицію, кожна з яких завершувалася через підняття туману і небезпеку влучення ворога.
Врешті-решт, 28 жовтня, усупереч жахливим обставинам, густий туман дозволив тиші й безпеці вийти за межі позицій. Маршрут евакуації:
- Протяжність — 12 кілометрів (7,5 милі)
- Тривалість — близько трьох годин
- Виконували його попри поранення Аліксієєнка та без затримок
- Бійці переживали ризик зустрічі з ворогом, який міг залишатися на території після невдалої спроби штурму.
Після евакуації Тишаєв пішов у відпустку, провівши час із родиною — дружиною та їхніми семирічними двійнятами, водночас готуючись повернутися до служби. Аліксієнко провів у лікарні близько трьох тижнів і нині проходить реабілітацію, паралельно плануючи ремонт свого помешкання.
Обидва військовослужбовці повідомили про складнощі із сном та часті нічні пробудження, коли вони інстинктивно тягнуться за неіснуючою зброєю. Стосовно можливості уникнути тривалого перебування на позиції вони пояснили, що командування не мало фактичної змоги здійснити ротацію через бойову ситуацію, хоча сподіваються на зміни у майбутньому.
Олександр Тишаєв резюмував:
Варто відступати навіть на невеликі ділянки зруйнованої землі, цінуючи більше людські життя, аніж позиції.