Основні факти
- Сідні Адамсон прибув до Одеси на початку 1906 року у ролі іноземного кореспондента.
- На залізничному вокзалі з нього стягнули подвійний тариф, а в готелі — додаткову плату за користування самоваром.
- Під час створення замальовок на міських ринках поліція двічі затримувала журналіста.
В одному з одеських заходів було презентовано перекладене есе британського журналіста та ілюстратора Сідні Адамсона під назвою «Одеса — ворота Імперії». Наш кореспондент став учасником презентації, розповідаючи про автора, який прожив у місті майже півроку в 1906 році.
Адамсон не обмежувався сухими фактами із довідника. Він пильно спостерігав за людьми, місцевими звичаями і вуличним життям. Малював ринки, описував міські будівлі, заходив у кафе та зафіксував багато дрібних деталей, зокрема ціни на гарячу воду в готельних номерах. Завдяки його оповіданням Одеса початку ХХ століття оживає — іноді кумедна, іноді непривітна, але завжди впізнавана.
Життя та діяльність Сідні Адамсона
Сідні Адамсон (1872–1914) — шотландець, ілюстратор, військовий кореспондент і художник-жанрист, якого часто вважають одним із першовідкривачів військової журналістики. Він подорожував світом, документуючи свої враження у вигляді ескізів та текстів. Зокрема, був запрошений відвідати ювілей Марка Твена.
Переважно співпрацював із провідними американськими та британськими виданнями. У 1899–1900 роках супроводжував американські військові контингенти на Філіппінах і в Китаї. Його роботи регулярно експонувалися на виставках у США та Великій Британії. У 1902 році газета The Washington Post високо оцінювала його живописні сценки з табірного і солдатського життя. Під час «боксерського повстання» він зробив замальовки Забороненого міста в Пекіні.
Адамсон прибув до Одеси на початку 1906 року. Існує припущення, що його направили сюди після повстання на броненосці «Потьомкін». Економічні наслідки повстання були значними: порт постраждав, зернова торгівля спала, збитки перевищили два з половиною мільйони рублів. Читачів Harper’s Magazine цікавила ситуація в місті після цих подій. Хоча підготовлений Адамсоном матеріал вийшов друком лише у 1910 році. Оригінал журналу зберігається у відкритому доступі в Оксфордській університетській бібліотеці.
Під час Першої світової війни Адамсон повернувся до кореспондентської діяльності. Його останні доповіді з окопів були опубліковані посмертно. Помер він у 1914 році, а точна причина смерті залишається невідомою.
Перекладачка спогадів Наталія Диба, працівниця Одеської національної наукової бібліотеки, відзначила поетичний і неквапливий стиль автора. Вона зазначила, що під час перекладу іноді стикалася зі словами, які потребували додаткових пояснень.
— Структуру тексту перекладати було досить просто, — розповідає Наталія. — Однак окремі терміни викликали труднощі. Зокрема, слово «дрожкі-бой» у первинній версії. Ми вирішили вживати термін «кучер», аби читачам було зрозуміліше.
Перше враження від Одеси: холод, чай і хитрощі вокзалу
Що саме помітив англо-американський журналіст, прибувши до міста на початку 1906 року?
- Одразу він звернув увагу на хитрощі служб залізничного вокзалу, де від іноземців вимагали подвійні такси. Носії та кучери брали вдвічі більше за послуги.
- Кліматичні умови викликали сильний дискомфорт — Адамсон мерз на вулиці, а його комірець і капелюх здавалися надто тісними порівняно з теплим одягом місцевих кучерів.
- В готелі на Миколаївському бульварі вимагали плату за гарячу воду: 10 копійок за глечик, 50 копійок за ванну і 25 копійок — за самовар, що його самого автора здивувало. Він не розумів потреби пити так багато чаю вночі.
- Адамсон детально описує теплий одяг та взуття мешканців Одеси, акцентуючи увагу на особливостях місцевого побуту.
У своїх замальовках Адамсон звертає увагу на Касперівську ікону, яка тоді тимчасово перебувала в Одесі. Він описує її транспортування до Херсона. За даними, ікона залишалася в Одесі з 1 жовтня до середи Великоднього тижня, натомість решту часу — в Херсоні до 1918 року.
Автор приділяє особливу увагу православним традиціям, називаючи Церкву «грецькою». Він описує великодні паски, що виставлялися у вітринах кожної пекарні, та традиції, коли під час Воскресіння молоді хлопці намагалися бути поруч із дівчатами, щоб поцілувати їх. Також детально зафіксовано звичай влаштовувати поминальні столи на кладовищах.
Міські звичаї, популярні кафе та поліцейські історії
Перебуваючи в Одесі, Адамсон зіткнувся з кількома неприємними випадками. Одного вечора, коли він здійснював замальовки на Старому і Новому ринках, у темряві, при світлі повного місяця, прийшов до церкви на Новому ринку, де нікого не було. Поліцейський затримав його, однак невдовзі відпустив.
В інший раз, малюючи торгівлю апельсинами на Старому ринку вдень, він знову потрапив у поле зору правоохоронців. Іноземця доправили до поліцейської дільниці, цей інцидент глибоко вразив та стривожив його.
Книгу проілюстрував безпосередньо Адамсон. Його графічні роботи та акварелі зберігають обличчя міських сцен, передають унікальний колорит і відкривають спогади про втрачені будівлі та місця Одеси.
Автор яскраво описує життя двох знаменитих одеських кафе — «Фанконі» та «Робіна». Він помічає оперний театр і бідних студентів, які купували найдешевші квитки на гальорку.
Окрім того, Адамсон детально розповідає про звичай «фланирувати» на Дерибасівській: рухатися спершу в одному напрямку, потім у зворотньому, оглядаючи перехожих. Ця традиція була популярна серед молодих жінок і потенційних наречених. Він порівнює одеське «фланерство» з подібними звичаями Парижа, Лондона та Нью-Йорка початку ХХ століття.
Загалом, Адамсон провів в Одесі близько півроку. Спочатку він мешкав у готелі, а пізніше орендував квартиру. Журналіст Валерій Болган, який є автором серії «Одеса очима чужинців», зазначає, що точні адреси й дати перебування наразі не встановлені. Проте, незважаючи на певні «білі плями» біографії, есе викликає зацікавлення серед краєзнавців та любителів локальної історії.