Костянтин Гузенко, 28-річний фотограф із Києва, який із початком повномасштабного вторгнення Росії засвідчував воєнні події, пішов служити до 35-ї окремої бригади морської піхоти у квітні 2024 року. Наприкінці першого листопада 2025 року він загинув у результаті російського ракетного удару на сході України, про що повідомило медіа “Ukrainer”.
На момент вступу до лав Збройних Сил України Костянтин зосередився на роботі у відділі комунікацій 35-ї бригади морської піхоти, де виконував функції фотографа та пресофіцера аж до загибелі. У травні 2025 року у інтерв’ю Українській Асоціації Професійних Фотографів (UAPP) він заявив:
– «Найголовніше для мене — щоб ми вижили як українці.»
До того, як долучитися до оборони країни, Гузенко працював медіапродюсером та ведучим подкастів. Він добровільно приєднався до команди “Ukrainer” у 2020 році й брав участь у документуванні життя на територіях, звільнених від російської окупації після початку повномасштабного вторгнення.
Про його відданість та сміливість неодноразово згадував Богдан Логвиненко, солдат і один із засновників “Ukrainer”:
– «У кожному небезпечному куточку нашої Батьківщини Костя ніколи не боявся піти туди, куди іншим було страшно.»
У нещодавньому інтерв’ю для Kyiv Independent українська фотографка Каріна Пілюхіна згадала, що Гузенко розглядав можливість залишити фотографію задля безпосередньої участі в бойових діях:
– Він прагнув взяти на себе боєве завдання, відчуваючи, що його фотосправа і робота у пресслужбі — недостатні.
«Я пам’ятаю, як він мені це казав, і відчувала глибоку гордість. Костя був лагідним, чутливим і вразливим, але той відвага, яку він відкрив у собі під час служби, викликає мою найглибшу повагу»
— наголосила Пілюхіна.
У червні 2024 року UAPP оприлюднили серію знімків Гузенка, зроблених у 2023 році. У них зафіксовані миті дитинства в регіонах, що перебували на передовій, коли вже тривала евакуація цивільного населення.
Фотограф Лариса Калик, близька подруга Костянтина, розповіла:
«Він не сприймав світ у чорнобілому кольорі — бачив усі відтінки, всі цікаві нюанси та багатство життя.»
«Хоча він нещодавно був на передовій, його військові світлини сповнені людяності та тепла — турботи про близьких. Ми втратили виняткову людину, яку забрали занадто рано.»
Ситуація зі збільшенням обстрілів і нападів на українських журналістів та фотографів набирає обертів із плином війни. 3 жовтня 2025 року дрон із першим особистим оглядом (FPV) завдав удару по французькому фотографу Антоні Лаллікану, який загинув, а його український колега Георгій Іванченко отримав тяжкі поранення та втратив ногу. Саме Іванченко був автором фотографії, зробленої під час інтерв’ю з Гузенком для UAPP.
У своєму дописі в Facebook Іванченко зазначив:
«Сьогодні рівно місяць після загибелі Антоні. Вчора, 1 листопада, росіяни вбили Костю. Важко підібрати слова — цей місяць був надзвичайно важким. Я досі не можу повністю усвідомити, що відбувається.»
«Здається, що Костя просто пішов у гори до дерев’яної хатини, збираючи яблука в саду. Щирі співчуття усім його рідним та близьким. Це тяжке випробування, через яке ми всі повинні пройти.»
Через два дні після загибелі Костянтина, 30-й морський корпус, до якого входить 35-та бригада морської піхоти, офіційно підтвердив, що його особовий склад став об’єктом ворожого наступу на території Дніпропетровської області. Назва конкретної бригади в повідомленні не розкривалася.
Родичі та товариші Гузенка, висловили припущення, що фотограф загинув саме під час цього напад на церемонію нагородження особового складу, яка проходила у момент ворожого удару.
3 листопада Державне бюро розслідувань відкрило провадження щодо можливої недбалості у військовій службі в умовах воєнного стану, що стала причиною смерті українських військовослужбовців у Дніпропетровській області.
Загибель Костянтина Гузенка — це втрата для всієї української спільноти, для якої він служив і документував своєю камерою, зберігаючи історію боротьби, стійкості та гідності.