Основні факти
- Наталія Пєтракова створює і продає в’язанні ляльки як в Україні, так і за кордоном.
- Діна Бахова виготовляє дев’ять різновидів авторських домашніх сирів.
- Ольга Господінова зробила ведення свят професійною діяльністю, поєднуючи роботу з улюбленою справою.
- Для усіх трьох жінок творчість зберігає роль джерела задоволення, а не лише фінансової вигоди.
Спілкування з трьома мешканками Бессарабського району демонструє, як хобі з часом може перетворитися на стабільне додаткове джерело доходу. Наталія в’яже іграшки, Діна займається сироварінням, а Ольга проводить святкові заходи. Кожна з них пройшла унікальний шлях до перших клієнтів і по-різному сприймає прибуток від свого захоплення.
Історія перша: ляльки від Наталії
Наталія Пєтракова, бухгалтерка сирзаводу і жителька Бессарабського, почала створювати в’язані ляльки взимку після запрошення подруги на дитяче свято. Першу іграшку вона виготовляла протягом чотирьох днів, опановуючи техніки завдяки навчальним відео в інтернеті. Подарунок на самій події довелося придбати в магазині, але перша лялька досі займає почесне місце на полиці в Наталії вдома.
Спершу Наталія виконувала персоналізовані замовлення для знайомих: це були зайці, ведмедики та коні. Подарунки викликали щире захоплення. Згодом вона продавала вироби у крамниці на ринку, де працювала її мама. Відгуки розходилися миттєво, і попит стрімко зростав. Замовлення надходили на святкування днів народження, хрестини, весілля та професійні події. Майстриню запрошували до участі у ярмарках, фестивалях і святах сіл.
Спочатку чоловік Наталії, Федір, хвилювався через її пізні нічні заняття рукоділлям. З часом він облаштував для дружини окрему майстерню зі зберігання іграшок. Наталія відкрила невеличку крамницю на проспекті Миру, де також працює її мама.
«Для роботи потрібно небагато: нитки, гачки, бажання та трішки фантазії», — розповідає Наталія. Спочатку вона відвідувала безкоштовні майстер-класи, а тепер сама проводить уроки. Усі ідеї записує у свій блокнот. Якщо раніше на створення однієї ляльки йшло кілька днів, зараз робота займає всього один вечір.
«Із замовленням буває по-різному: іноді багато клієнтів, іноді зовсім немає», — ділиться майстриня. Вона відправляє ляльок за кордон — до Лондона, Польщі, Італії, Німеччини. Там такі вироби коштують дорожче, однак у Наталії ціни залишаються доступними для українських покупців. Висока вартість доставки змушує користуватися послугами перевізників.
Наталія зізнається, що поки не наважується жити лише за рахунок свого ремесла. Для неї це перш за все хобі та спосіб розслабитися, проте додатковий прибуток сім’ї приносить радість.
«У такі неспокійні часи я рекомендую жінкам спробувати зануритися у плетіння. Навіть шарф або рукавички допомагають заспокоїтися», — радить майстриня.
Історія друга: усе розпочалося з телички на весілля
Діна Бахова, працівниця відділу землеустрою Бессарабської селищної ради, у вільний час виготовляє унікальні авторські сири, яких не знайти в супермаркетах. Її захоплення сироварінням почалося з телички, подарованої на весілля. Спершу вона готувала традиційні продукти — сметану і домашній сир.
Одного разу Діна випадково перегріла сир, і він почав тягнутися. Це надихнуло її на експерименти, і вона приготувала твердий сир із домашньою зеленню. Після тритижневого визрівання продукт оцінила родина, яка оцінила його смакові якості. Так, одинадцять років тому, розпочалося її довге захоплення сироварінням.
Вона пройшла спеціалізовані курси від знаного крафтового сировара і блогера, отримала відповідний сертифікат. Коли чоловік Володимир зайнявся фермерством, у родині з’явилося більше корів. Через брак фінансування професійне обладнання доводилося купувати поступово, частинами.
Наразі у господарстві залишилося одинадцять корів. Діна виготовляє дев’ять видів сирів, серед яких:
- класичний;
- мармуровий;
- із в’яленими томатами;
- у винних скоринках;
- з оливками;
- фірмовий «Белпер Кнолле»;
- і інші авторські варіанти.
«Я роблю сири кілька разів на місяць — два чи три», — говорить Діна. Її клієнтура складається з друзів і колег. Замовлення надходять на різні свята — весілля, ювілеї. Іноді сири реалізують у інші райони і навіть за кордон.
Діна не ставить за мету наразі зробити сироваріння повноцінним основним джерелом доходу. Вона встановлює помірковані ціни, орієнтуючись на запити місцевих споживачів — приблизно від 400 гривень за кілограм. Діти радять спробувати працювати через ресторани, але через віддаленість Одеси та специфіку місцевих закладів це наразі складно: вони закуповують продукти переважно для банкетів.
«Мрію, що після виходу на пенсію повністю присвячуся сироварінню. Можливо, відкрию власну крамницю», — ділиться планами Діна. Водночас вона задоволена тим, що має на даний момент.
Історія третя: коли головна роль – тамада
Ольга Господінова переїхала до Бессарабського з Києва десять років тому заради кохання. Вона має вищу освіту у сфері культури та раніше працювала в шоу-бізнесі. В селищі Ольга очолила Будинок культури. Її хист конферанс’є швидко помітили, і друзі почали запрошувати її вести святкові заходи.
Спочатку Ольга організовувала дні народження, хрестини, ювілеї та професійні святкування, часто безоплатно за запрошеннями друзів. Пізніше їй запропонували працювати тамадою за винагороду. Спершу вона вагалася братися за весільні заходи, адже не була впевнена у знанні місцевих традицій.
Ольга докладно вивчала культурний колорит регіону — болгарські, молдавські та гагаузькі обряди. Вивчивши їх, вона почала вести весілля. У її репертуарі багато українських пісень, а традиційні моменти зберігаються: молодята стають на весільний рушник, кланяються батькам, ламають коровай та запалюють родинний вогник.
Ольга впевнена, що професії тамади не дають теоретичних навчань. Вона демонструє, як працює разом зі своїм партнером Сергієм Солдатом, водночас наголошує, що навчання можливо лише практикою. Багато охочих спробувати займаються цим недовго — після першої ж події втрачають інтерес. Ведення заходів потребує імпровізації та щирості, а сценарій не читається з паперу.
«Схоже, я поки єдина тамада на всю Тарутинщину», — говорить Ольга. Замовлень вистачає, і ця діяльність дозволяє отримувати дохід. Єдина перешкода — погані дороги до сіл. Часто доводиться відмовляти, бо туди складно дістатися. Загалом робота ведучої свят у Бессарабії приносить задоволення, адже тут живуть талановиті, відкриті люди, яким приємно дарувати радість.