Одеса дедалі частіше звучить українською мовою — це очевидно чути на її вулицях, у громадському транспорті, закладах та під час культурних заходів.
Основні аспекти змін
- Значно зросла присутність української у публічному просторі Одеси.
- Молоде покоління сприймає українську як природну мову культури.
- Російська мова досі перебуває в культурній пам’яті міста.
- Одесі бракує потужних культурних інституцій і сучасного українського мистецького контенту.
Збільшення кількості української мови у міському просторі — результат складних соціокультурних трансформацій. Для одних це — логічний етап розвитку міста, для інших — наслідок впровадження відповідних законодавчих норм, а хтось і досі асоціює російську з особливою одеською культурною традицією.
«Молоде покоління від початку творить українською»
Андрій Хаєцький, український поет, автор збірок «Три крапки» (2016) та «Дещо» (2024), а також програмний директор одеського літературного фестивалю PORT, зазначає помітне збільшення української мови у культурному середовищі міста, підкреслюючи особливо позитивні зміни серед молоді.
«Нещодавно спілкувався зі студентами. Вони не могли уявити, що десять років тому читання віршів українською в Одесі викликало певний спротив. Сьогодні ті ж студенти у повсякденному спілкуванні можуть використовувати російську, але сприймають український культурний продукт як нормальну і звичну практику», — розповідає він.
Водночас Андрій пригадує дискусію з людьми середнього віку на тренінгу, коли піднімалася тема культури як складової національної безпеки.
«Під час обговорення одна жінка категорично заперечила: “Не хочу, щоб мене змушували говорити українською!” При цьому я не нав’язував безпосередньо жодних вимог, а лише запропонував прочитати допис Валерія Пузіка про роль культури у формуванні майбутнього. Ця тема викликала у неї миттєву агресію», — згадує Андрій.
Він інтерпретує таку реакцію як «агресію від втоми» — прояв загального стресу внаслідок війни. Водночас він виокремлює гострий розрив у ставленні до мови між середнім і старшим поколіннями та молоддю.
Літературний фестиваль PORT і українська як вільний вибір
Андрій з позитивом згадує проведення фестивалю PORT із гаслом «Узбережжя свободи».
- Організатори хвилювалися, чи відвідають заходи у кінці серпня, адже було літо й період відпусток був непростим.
- Однак зали були повними, а відвідувачі активно брали участь у подіях у Національній бібліотеці та Театрі ляльок.
- Це засвідчує, що попит на український культурний продукт значний і він усвідомлено підтримується містянами.
Андрій уникає конфліктів і з болем спостерігає, коли в одеській спільноті не вдається порозумітися.
«Ми всі живемо в цьому куточку свободи. Тут твориться культура і ведуться дискусії. Тож ту енергію, яку іноді витрачають на протидію, краще спрямувати на творення — на якісний український продукт і українськомовні ініціативи, які згодом стануть ще кращими», — зауважує він.
«Легше зробити, ніж пояснювати»
У 2016 році Андрій видав у рідному місті книгу українською мовою, підтриману меценатами та надруковану на комунальному друкарському підприємстві.
- Цей крок є його особистим внеском і відображенням внутрішнього поклику.
- Андрій вважає Одесу домом, місцем, де історично спліталися береги та моря, та де завжди існувало культурне розмаїття.
- Водночас російська культура тривалий час домінувала, узаконюючи монокультурність, через що багато хто тепер глибоко реагує на ідеї багатокультурності.
Поет радить звернути увагу на книгу Орисі Демської «Одеса. Степом і морем розказана історія».
- Ця праця присутня на книжкових полицях багатьох українських міст.
- Книга наочно демонструє співіснування численних культур у регіоні — його межовий і прикордонний характер.
- За словами Андрія, саме це багатокультурне переплетення формує унікальність краю.
«Підбивати серйозні підсумки ще зарано»
Журналістка, перекладачка, літературна критикиня і акторка Олена Концевич, яка працює переважно в Одесі та Львові, вважає, що говорити про відчутні результати варто лише через десять років.
- За її спостереженнями, за вісім років, відколи вона проживає в Одесі, кількість української мови дійсно збільшилась, особливо помітно це у сфері обслуговування та на публічних заходах.
- При цьому не всі одесити масово перейшли на українську, але її поширенню сприяє прибуття нових мешканців із інших регіонів і усвідомлення статусу державної мови.
Щодо якості української, Олена зазначає:
- Люди докладають зусиль, однак чи відбулася внутрішня «українізація» — питання відкрите.
- Мова стала більш присутньою, але трансформації на глибинному рівні не помітно.
Модні тренди на українську і міське культурне уявлення
Олена зазначає, що «одеська» російська нікуди не зникла.
- У сфері обслуговування та на публічних заходах працює закон, який спонукає говорити українською.
- Молодь активно використовує українську, частково це зумовлено модою.
- Російська мова залишилась як культурний рудимент.
- Про це можна буде детальніше аналізувати приблизно за десять років.
Також вона наголошує, що російська в Одесі традиційно асоціювалася не лише з Росією, а й із міським міфом «Одеси-мами», Соньки Золотої Ручки та неповторного кримінального колориту.
- Така Одеса залишилася у минулому — багато хто, хто не виїхав у 90-ті, виїхав тепер.
- Справжня самобутня мова одеських вулиць сьогодні звучить усе рідше.
- Тому зачіпатися за цю легендарну «одеськість» вважається недоцільним.
Що ж бракує культурному середовищу?
Олена разом із колегами у театрі виокремлює ключову перешкоду — дефіцит сильних сценаристів в Одесі й по всій Україні.
- Адаптовані українською мовою театральні постановки часто мають військову тематику.
- Є потужні твори, переважно створені військовими авторами.
- Проте бракує соціальних творів різних жанрів, зокрема дитячих.
- Такі роботи могли б бути показані і за кордоном, де їх розуміли б без знання контексту війни.
Ще одна гостра проблема — практично повна відсутність української мультиплікації для дітей.
- Досі переважають радянські українські мультики, які у свій час робили українські студії.
- Натомість сучасного анімаційного контенту для дітей і підлітків українською майже немає.
- Теж є дефіцит відповідного контенту, адже драматичні фільми про війну не можуть замінити різноманітність дитячих мультиплікацій.
Українська молодь і мовний тренд
Поетка Катерина Харченко, співзасновниця одеського руху «Оголені поети», яка представляла Одесу на міжнародному слемі в Дубліні, говорить про власний досвід.
- Вона почувається в безпеці і відзначає, що публічне вживання української мови стає нормою.
- На початку повномасштабного вторгнення українська звучала рідше, зараз її чути у спальних районах і в центральній частині міста.
«Міф про Одесу доведеться переосмислити»
За словами Катерини, тісний зв’язок російської мови з одеським літературним міфом залишається досі.
- Через це важливо створювати новий міський наратив.
- Поетка також вважає, що Одеса дійсно має унікальний образ південного українського міста, багатошарового і мультикультурного, — це тема її досліджень.
Водночас вона відзначає нестачу інституцій, які б ефективно опікувалися культурою.
- Молоді поети здебільшого залежать від низових ініціатив і приватних проектів.
- Літературний музей у місті так і не став потужним осередком для молодої генерації.
- Існуючих фестивалів раз на рік замало для формування спільноти.