Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп відкрито заявив про свої плани щодо Венесуели. Під час зустрічі з енергетичними керівниками 9 січня він зазначив:
«Одним із результатів для США стане ще дешевша енергія». За його словами, «нашi гігантські нафтові корпорації витратять на розвиток венесуельських запасів не менше 100 мільярдів доларів».
Однак очільник Exxon Mobil Даррен Вудс висловив сумніви щодо цієї ідеї:
«Наша власність там уже двічі була конфіскована, тож повторний вхід вимагатиме серйозних змін»,
— заявив він президентові.
У випадку невизначеного майбутнього Венесуели, теоретично залучення США до її нафтового сектору може спричинити суттєві коливання на глобальних товарних ринках, бо країна володіє найбільшими підтвердженими нафтовими запасами у світі. Проте їх добування є значно складнішим, ніж здається, — про це розповіли експерти галузі.
Санкції, дороговартісне виробництво та занедбана інфраструктура
Ряд чинників ускладнюють експорт венесуельської нафти, тим самим обмежуючи вплив країни на світову енергетику:
- З кінця 2000-х США наполегливо намагались унеможливити купівлю венесуельської сировини для третіх країн.
- Хоч видобуток зменшився через санкції, державі вдавалося продавати менші обсяги нафти, використовуючи схеми, схожі на ті, які застосовує Росія, щоб обходити американське ембарго.
«Експорт венесуельської нафти, здійснюваний компаніями, окрім Chevron, здебільшого проходить за допомогою так званого “тіньового флоту” танкерів або суден, залучених у нелегальні торгівельні операції»,
— розповів Гас Васкес, керівник відділу ціноутворення на нафту в Америці в інформаційному агентстві Argus Media.
Хоч ці схеми й підтримували продажі, їм властиві значні недоліки: венесуельська сировина торгувалася з великими знижками, щоб легалізувати обходження санкцій. Головним покупцем були Китай, який імпортував близько половини видобутку, згідно з оцінками Argus Media.
Окрім цього, вина проблеми криється в типі сирої нафти, що добуває країна — суміш Мерей:
- Вона відноситься до «важких» сортів, що ускладнює й подорожує процес її переробки.
- Зважаючи на американське ембарго, її вартість становить близько 22 доларів меншою від Brent.
Ситуацію погіршує десятиліття санкцій, корупції та неефективного управління, які призвели до руйнації нафтової інфраструктури.
«Як приклад — частину покинутих газопроводів було повністю вкрадено, а багато об’єктів, вичерпавши необхідні деталі, десятиліттями залишалися без обслуговування»,
— пояснив Васкес.
Через це Венесуела вийшла зі статусу одного з найбільших світових виробників нафти до неголовного гравця. Якщо на початку 2000-х країна видобувала близько 3 млн барелів на добу, то в кінці 2025-го ця цифра знизилася до приблизно 900 тисяч барелів.
За прогнозами, відновлення колишніх рівнів видобутку може розтягнутися на десятиліття:
- У найближчі два роки виробництво потенційно виросте до 1,3–1,4 млн барелів на добу.
- За сприятливих інвестиційних обставин через десять років можна вийти на 2,5 млн барелів на добу.
«Головне питання — чи вкладуть нафтові компанії понад 100 мільярдів доларів у розвиток венесуельської нафтової галузі»,
— зауважив Генрі Сандерсон, спеціаліст із чистої енергетики Британського аналітичного центру Royal United Services Institute (RUSI).
Надлишок пропозиції на світових ринках
Американські енергетичні корпорації ставляться до Венесуели обережно:
- Політичний режим країни зберігається.
- Бізнес-вигоди лишаються туманними.
«Ніхто не хоче вкладатися там, коли будь-який випадковий твітер може повністю змінити зовнішню політику»,
— поділився один інвестор із газетою Financial Times.
Проте навіть незначне зростання видобутку потенційно знижує світові ціни на нафту через надлишок пропозиції та зменшення попиту.
За словами Сандерсона:
«Цікаво, що нещодавно ціни на нафту впали, хоча раніше будь-які військові дії викликали зростання цін. Це свідчить, що світ переповнений нафтою, і суспільство не проявляє великого ентузіазму щодо розвитку американської нафтогалузі у Венесуелі».
Крім того, збільшене виробництво в таких країнах, як Бразилія та Гаяна, разом із зростанням видобутку в США — під впливом широко відомих закликів Трампа «бурити, малюк, бурити» — підвищує глобальне пропозицію. Міжнародний валютний фонд прогнозує, що 2026 рік не відзначиться значним економічним зростанням у світі, що ще більше знижує попит на нафту і демпінгує ціни.
Дослідник з енергетики Лондонського аналітичного центру Chatham House Кріс Ейлетт підкреслив ще один структурний чинник:
- Попит частково заміщується електромобілями, що особливо помітно у Китаї — другому найбільшому споживачеві нафти у світі.
- Китай прагне максимально скоротити споживання нафтопродуктів, що відповідає його стратегічним інтересам як нетто-імпортера.
Враховуючи надлишок пропозиції нафти, що частково забезпечується зростанням американського видобутку, експерти зацікавлено спостерігають за тим, що США хочуть досягнути, контролюючи венесуельську нафту, окрім потенційного зниження цін.
Одна з причин може полягати в особливостях нафтопереробних заводів США:
- Більшість американських виробничих потужностей спроектовані для обробки «важкої» нафти, якою переважно є венесуельська сировина, через історичні причини.
- Хоч США є найбільшим світовим виробником нафти, більша частина їх видобутку — це «легка» нафта гідравлічного розриву пласту (фракінгу), для переробки якої державі не вистачає відповідної інфраструктури.
- У підсумку близько 60% нафти, що використовується в американських автомобілях, — це «важка» сировина з Канади, яку США легко обробляють.
Можливо, адміністрація Трампа вважає таку залежність чинником національної безпеки.
Вплив на взаємини з Китаєм та Росією
З огляду на неочевидність економічних вигод, фахівці припускають, що США можуть переслідувати передусім геополітичні цілі, контролюючи Венесуелу.
Генрі Сандерсон зауважив:
«Військова операція стала миттєвим успіхом із великою медіа увагою — саме такі перемоги подобаються Трампу. Стратегічно він прагне показати світу, що західна півкуля — це “задній двір” США, і що Китай та Росія не мають там місця».
Кріс Ейлетт підтвердив, що нафтовий фактор не є «головною мотивацією» американського втручання, хоча й має величезне значення. За його словами, «це більше за показуху влади та контроль над західною півкулею».
Щодо поділу світу на сфери впливу, експерти відзначають, що це не обов’язково означає, що США вважають Україну у сфері Росії.
Генрі Сандерсон висловив думку:
«Не можна так просто: США беруть Венесуелу — отже Росія забирає Україну. Хоча звісно є ризик, що люди по всьому світу зроблять такі висновки».
В цілому американська операція у Венесуелі негативно позначається і на геополітичних позиціях Росії, і на її доходах від експорту вуглеводнів.
Ейлетт пригрозив:
«Якщо на ринку з’явиться більше венесуельської сировини, це може знизити світові ціни на нафту, а для Росії це означає зниження здатності фінансувати війну».