Основні аспекти історії Старокінного ринку
- Свій початок ринок веде з 5 липня 1833 року.
- У минулому тут здійснювалась торгівля худобою, кіньми та навіть двогорбими верблюдами.
- За радянської доби через дефіцит товарів Старокінка перетворилася на один із головних центрів барахолки.
- Сьогодні це місце одночасно є торговельним комплексом і відомим блошиним ринком.
Матеріал підготовлено на основі проєкту «Одеські історії». Сценарій містить дослідження краєзнавців та враховує інформацію з праць Ірини Довганюк, Євгенія Гуфа, Михайла Пойзнера, Володимира Орлова, Олега Губара, Сергія Шевченка й Едуарда Ратушняка.
Початки Старокінного ринку: не відразу місце барахолки
Сучасний ринок пропонує зоотовари, матеріали для будівництва, а також акваріумних рибок. По вихідних тут розгортається масштабний блошиний ринок. Проте майже два століття тому його функціональність була зовсім іншою.
Історія Старокінки почалася з торгівлі худобою. Тварин звозили на пустир неподалік Херсонської площі, на місці якої зараз знаходиться Новий базар.
Через Молдаванку рухалися великі стада худоби. Тут були відповідні простори і водопої, які зацікавлювали купців.
У пропозиції були не лише коні, воли, корови, віслюки і мули. У ХІХ столітті на цьому ринку можна було побачити й двогорбих верблюдів, для яких на майбутній території Старокінки зводили високі загорожі, адже низький паркан вони легко могли переступити.
У 1832 році міська адміністрація вирішила впорядкувати Скотський базар на Молдаванці, неподалік Петропавлівського храму. Саме 5 липня 1833 року ринок офіційно розпочав свою діяльність.
Вже двісті років тому існувала система організації торгівлі
Скотський базар не виник стихійно: територію вирівняли, частково засипали щебенем, а торгові місця розмежували дерев’яними огорожами за видами худоби.
Продаж тварин відбувався за офіційною документацією. На кожну продану одиницю виписували спеціальний квиток, який засвідчував законність угоди й допомагав боротися з викраденням тварин.
Проєкт планування ринку розробив архітектор Георгій Торічеллі, який працював також над планами Старого базару. Від початку Старокінка інтегрувалася в міську інфраструктуру Одеси.
Ринок, де вартість товарів регулювалася попитом і пропозицією
У ХІХ столітті Скотський базар відігравав ключову роль у торговельних процесах Одеси. Худобу звозили з Бессарабії, а покупцями ставали не тільки місцеві жителі.
Ціни на тварин змінювалися буквально за кілька днів залежно від кількості пропозиції: при масовому завозі волів вартість м’яса знижувалась, а при зменшенні постачання ціни піднімались.
Торгівля була пов’язана з міжнародними ринками. Тут діяли агенти іноземних купців, зокрема греки й левантинці, які відбирали найкращу худобу для подальшого перевезення морським шляхом.
Таким чином, ринок став важливою ланкою великої торговельної системи Одеси, що поєднувала порт і сусідні регіони.
Перша трансформація функціоналу Старокінки
Навколо Скотського базару почали з’являтися ряди з продуктами харчування та кормами. Прилеглі землі освоювалися для житлової забудови, через що ринок худоби став тіснішим і втратив частину площі.
У кінці 1840-х — на початку 1850-х торгівлю худобою перенесли на Нову Кінну площу, біля теперішньої Олексіївської площі. Здавалося, Старокінка мала перейти у розряд невеликого окраїнного базару.
Однак популярність породистих коней врятувала Старокінку від вимирання. В Одесі зростала популярність кінних змагань і відповідно збільшувався інтерес до елітних тварин. Аристократичні покупці дедалі частіше відвідували ярмарок.
Поряд із кіньми торгували також мисливськими й кімнатними собаками, амуніцією та іншими супутніми товарами, через що місце стали називати також Охотницькою площею.
Від продажу птахів до радянської барахолки
Після встановлення радянської влади торгівлю худобою передали державним заготівельним структурам, і Старокінка втратила свою попередню спеціалізацію, поступово перетворившись на пташиний ринок.
Тут продавали акваріумних рибок, канарок, папуг, дрібних гризунів, котів і собак. Поряд із офіційною торгівлею виник альтернативний ринок товарів.
Вже у 1930-х роках навколо зоологічних рядів сформувалася барахолка, яка стала місцем придбання дефіцитних речей, найбільш активною у 1970–1980-х роках.
Моряки привозили сюди імпортні товари: джинси, магнітофони, фірмові кросівки та вінілові платівки західних музичних гуртів. Міліція намагалася боротися зі спекулянтами, але стихійну торгівлю приборкати не вдалося.
У 1989 році міська адміністрація ухвалила рішення вивести частину стихійної торгівлі за межі Одеси, що стало початком створення відомого ринку «7 кілометр».
Старокінка вистояла і при народженні «7 кілометра»
Ринок «7 кілометр» виник як продовження стихійної торгівлі, що існувала біля Старокінки, але сам Старокінний ринок не закрився.
На початку двотисячних Старокінку приватизували і провели реконструкцію: знесли аварійні споруди, розширили територію, з’явилися капітальні магазини та криті павільйони.
Офіційно торговельний центр спеціалізується на товарах для будівництва, ремонту, риболовлі та зоотоварах. Невеликі тварини також продаються всередині павільйонів.
Проте справжній дух Старокінки зберігається у стихійних рядах поза капітальними спорудами, де ринок продовжує жити власним життям.
Місце, де нині живе стара Старокінка
У вихідні дні торгівля розгортається на прилеглих вулицях, зокрема Розкидайлівській, Майстровій, Колонтаївській та вулиці Олександра Кутузакія.
Саме на цих вулицях формується великий блошиний ринок, де поруч можна знайти старі речі, побутові предмети, антикваріат та артефакти минулих епох.
Ця стихійна торгівля стала свого роду міським архівом. Колекціонери знаходили тут історичні документи, листівки й мистецькі твори Одеси, рятуючи їх від забуття.
Прикладом є історія Михайла Пойзнера, який серед старих речей відшукав щоденник одеської дівчини часів румунської окупації. Для любителів колекціонування Старокінка є місцем випадкових відкриттів-артефактів.
Таким чином, Старокінка — це не просто ринок. Протягом майже двох століть вона неодноразово змінювала своє призначення, проходила крізь процеси перенесення, реконструкції та трансформації разом із містом Одесою.
Від Скотського базару з кіньми і верблюдами до пташиного маркету, радянської барахолки та сучасного блошиного ринку — Старокінка щоразу знаходила спосіб залишатися активною частиною міського життя.
Додаткові цікаві факти, які не увійшли до основного матеріалу
- Історія фарбованих горобців, яких продавали як екзотичних птахів.
- Легенда про «собак-бумерангів», які нібито поверталися назад на ринок після продажу.
- Розповідь про Євгена Петрова та Олександра Козачинського, пов’язана з історією «Зеленого фургона».
- Зв’язок Старокінки з кінематографом Кіри Муратової.
- Деталі про колекціонерів, таких як Семен Верник, Анатолій Дроздовський і Єва Краснова.
- Додаткові факти про буденне життя торгових рядів.