Чому вулиця Мікояна знову стала Садиковською: перша хвиля повернення історичних назв в Одесі
22 лютого 1990 року Одеський міськвиконком ухвалив рішення про відновлення низки історичних назв міських вулиць, серед яких опинилася і Садиковська. Ця подія стала важливою віхою в процесі повернення традиційних топонімів Одеси, що існували ще до радянських часів.
Основні факти
- Перші історичні назви в Одесі були повернені саме в 1990 році.
- Рішення передбачало громадське обговорення, в якому брали участь читачі газети «Вечірня Одеса».
- Вулиця Мікояна отримала своє первісне ім’я – Садиковську – 22 лютого 1990 року.
- Найдавніша назва Садиковська відома місту ще з ХІХ століття.
У сучасних дискусіях про перейменування вулиць переважно згадують останні роки. Проте перше значне повернення історичних топонімів відбулося ще за радянської влади. 22 лютого 1990 року міська влада прийняла постанову про відновлення історичних назв низки вулиць і площ міста.
Перед прийняттям рішення проводилось публічне громадське обговорення, яке тривало місяцями. Міська комісія з питань найменувань вулиць ретельно вивчала пропозиції та готувала рекомендації для міськвиконкому. Така відкрита дискусія наприкінці 1980-х років свідчила про значущі суспільні трансформації.
Постановою міськвиконкому було повернено або змінено такі назви:
- Естонська вулиця (поблизу Привозу) → Новоланцюговий ряд
- Вулиця Мікояна → Садиковська
- Площа Радянської Армії → Соборна площа
- Вулиця Ярославського → Троїцька
- Вулиця Будьонного → Болградська
- Краснофлотський провулок → Воронцовський провулок
- Готель «Одеса» → «Лондонський»
- Вулиця П’ятого грудня → вулиця Амвросія Бучми
Садиковська вулиця розташована в історичному кварталі Молдаванки.
Однією з вулиць, що набула своєї первісної назви, стала саме Садиковська. Найпоширеніша версія походження назви пов’язана з прізвищем землевласника ХІХ століття, який володів прилеглими ділянками. У старовинній Одесі вулиці часто носили імена власників цих земель. Отже, у 1990 році місто не винайшло нову назву, а повернуло ту, що існувала задовго до радянського періоду.
Хто ж був Анастас Мікоян?
До лютого 1990 року вулиця носила ім’я радянського державного і партійного діяча Анастаса Мікояна (1895–1978). Він десятиліттями перебував у вищому керівництві СРСР: від епохи Леніна до доби Брежнєва. Мікоян обіймав посади народного комісара, був членом Політбюро і головою Президії Верховної Ради СРСР. Його діяльність мистить суперечливий характер: з одного боку — внесок у розвиток торгівлі та харчової промисловості, з іншого — участь у прийнятті рішень сталінської епохи. Саме тому під час повернення історичних топонімів вулиці повернули її історичну назву — Садиковську.
Два брати Мікояни: політик і конструктор
Ім’я Анастаса Мікояна нині згадується значно рідше, ніж колись. Проте в радянський період воно було широко відоме: вулиці, підприємства та установи багатьох міст носили його ім’я. Одеса не виняток — одна з вулиць Молдаванки довгий час носила прізвище Мікояна.
Анастас Мікоян (1895–1978) був одним із найвпливовіших радянських політиків свого часу. Кар’єра тривала понад п’ятдесят років. Він очолював народні комісаріати торгівлі, був членом Політбюро, першим заступником голови Ради Міністрів, а згодом — головою Президії Верховної Ради СРСР.
Його молодший брат — Артем Мікоян (1905–1970) — здобув світову славу як видатний авіаконструктор. Спільно з Михайлом Гуревичем його прізвище увійшло у назву легендарних винищувачів МіГ, які відомі досі.
Одеська вулиця була названа на честь Анастаса Мікояна, а не конструктора. Щоб зрозуміти, чому в 1990 році місто вирішило відмовитись від радянської назви, слід поглянути на двовекторну спадщину Анастаса Мікояна.
Анастас Мікоян: гамбургери, рибні дні та неоднозначна спадщина
Народився в 1895 році у вірменській селянській родині. Рано долучився до революційної боротьби, під час Першої світової війни служив у вірменській добровольчій дружині. Після Громадянської війни стрімко піднявся кар’єрними щаблями партійної ієрархії. Вже наприкінці 1919 року був одним із керівників на Кавказі. У 1920-х здобув підтримку Сталіна і потрапив до найвищих ешелонів влади.
Внесок Мікояна у розвиток торгівлі був значущим. Він очолював народні комісаріати внутрішньої та зовнішньої торгівлі, а також харчової промисловості. Після поїздки до США в 1936 році в СРСР впровадили фасування товарів у магазинах, технології швидкого заморожування продуктів, а також сучасну холодильну техніку. У Союзі з’явилися кетчуп, гамбургери — які називали «мікоянівськими котлетами» — і багато інших новаторських продуктів.
За його ініціативою в 1932 році впровадили так звані «рибні дні» у системі громадського харчування. Ця практика пізніше повернулася за часів дефіциту м’яса у радянських їдальнях.
Водночас діяльність Мікояна пов’язана й з темними сторінками радянської історії. Під час Великого терору він виконував доручення керівництва, пов’язані з репресіями. Восени 1937 року перебував у Вірменській РСР у період репресій проти місцевих партійних і державних діячів.
Суперечливим залишається його зв’язок із Катинською трагедією. У березні 1940 року Берія подав Сталіну записку з пропозицією розстріляти польських військовополонених без суду. На документі стояли підписи кількох членів Політбюро, зокрема й Мікояна. Через це рішення почалися масові розстріли, відомі сьогодні як Катинська трагедія.
Під час Другої світової війни Мікоян очолював Комітет продовольчо-речового постачання Червоної армії та був членом Ради з евакуації. Після смерті Сталіна повернувся у вищі ешелони влади та підтримав курс Хрущова на засудження культу особи.
На XX з’їзді КПРС виступив із промовою, де закликав відмовитися від культу особи, а також наполягав на необхідності мирного співіснування з Заходом. Під час Угорської революції 1956 року був одним із небагатьох членів Президії, які сумнівались у введенні військ і виступали за політичне врегулювання.
У 1962 році Мікоян брав участь у переговорах під час Карибської кризи, представляючи радянську сторону у контактах із Джоном Кеннеді та Фіделем Кастро. Того ж року його направили до Новочеркаська після робітничих протестів. Після силового придушення демонстрацій події з жертвами стали однією з трагічних сторінок пізнього СРСР.
У 1965 році відійшов від активної політичної діяльності. Помер у 1978 році у віці 82 років.
На завершення варто згадати ще одного представника родини Мікоянів — онука Анастаса Мікояна — Стаса Наміна (Анастас Олексійович Мікоян, народився 1951 року). Він став відомим музикантом, засновником рок-гуртів «Квіти» та «Парк Горького», автором багатьох популярних пісень. У 2025 році Стас Намін оголосив про отримання громадянства Вірменії.
Життєпис Анастаса Мікояна яскраво ілюструє неоднозначність радянської епохи: з одного боку, він зробив значний внесок у економічні реформи і модернізацію торгівлі, з іншого — брав участь у політичних репресіях і доленосних рішеннях тієї доби.
Саме тому рішення Одеського міськвиконкому від 22 лютого 1990 року про повернення вулиці Садиковській її традиційної назви було не просто формальним перейменуванням. Це стало важливим кроком у процесі осмислення міської історії та повернення топонімів, що існували задовго до радянської влади.
Сьогодні ім’я Анастаса Мікояна згадується переважно в навчальних посібниках з історії. Натомість Садиковська знову є частиною історичного району Молдаванки — місцевості, де назви вулиць зберігають пам’ять про людей і події, що існували задовго до бурхливих подій ХХ століття.
Ще один відомий член родини Мікоянів
Закінчуючи розповідь про Анастаса Мікояна, варто звернути увагу на його онука — Стаса Наміна (Анастаса Олексійовича Мікояна), який народився 1951 року. Відомий музикант, композитор, засновник рок-гуртів «Квіти» та «Парк Горького», автор численних популярних пісень. У 2025 році він оголосив про отримання громадянства Вірменії.
Історія Садиковської вулиці демонструє, що назви вулиць — це не просто географічні адреси. Вони зберігають пам’ять про різні історичні епохи й відображають зміну суспільного ставлення до історичної спадщини.