Піонерський українсько-американський письменник Юрій Тарнавський помер у віці 91 року. Про це повідомила його дружина Каріна Залевська 17 жовтня на його особистій сторінці у Facebook.
Народився у 1934 році в місті Турка, яке тоді входило до склаку Польщі, а тепер розташоване у Львівській області західної України. Сім’я Тарнавського емігрувала до Німеччини у 1944 році, де він продовжив здобуття освіти, а згодом — на початку 1950-х років — оселилася у Сполучених Штатах Америки.
Юрій Тарнавський був одним із співзасновників «Нью-Йоркської групи» — творчого об’єднання українських письменників-емігрантів. Він значно розширив та переосмислив сучасну українську літературу завдяки експериментам із наративною структурою та мовним інноваціям.
Відомий український автор, який мешкає у Нью-Йорку, Василь Махно, охарактеризував творчість Тарнавського так:
- його поетична спадщина — це ціла галактика для української літератури;
- проза та драматургія письменника відображають екстаз експериментування;
- його мистецькі погляди вирізнялись радикальним прагненням до змін.
Махно також підкреслив, що хоча Тарнавський виріс і творив поза межами своєї батьківщини, він заслужив право називатися великим поетом української мови.
Літературний шлях Тарнавського охоплює широкий спектр жанрів:
- поезію;
- прозу;
- драму;
- есеїстику;
- переклади.
Серед його найвизначніших творів — трилогія «Ефект плацебо», яка складається з таких робіт:
- «Як кров у воді»,
- «Майбутнє жирафів»,
- «Вид на Делфт».
Вона відома своїми переплетеними оповіданнями, які сам автор називав «мініновелами». Ці твори поєднують екзистенційний пошук із гострим, іноді абсурдним гумором, який ідеально підходить для розгляду теми відчуження в сучасному суспільстві.
Крім літературної діяльності, Юрій Тарнавський протягом кількох років працював у американській технічній корпорації IBM, зокрема над проєктами автоматизованого перекладу мов і штучного інтелекту.
Ті, хто знав і поважав письменника, хоч і глибоко сумують через його смерть, впевнені, що його творчість житиме та надалі впливатиме на покоління майбутніх авторів.
Василь Махно поділився спогадами:
- останній телефонний дзвінок із Юрієм відбувся близько трьох тижнів тому;
- по тому, як він почув падіння голосу друга, виникло відчуття, ніби динаміка життя сповільнюється;
- однак він сподівається, що ця «статичність» знайде резонанс і сяятиме у високих октавах у майстерній оркестрації поезії Тарнавського.