У Брюсселі, у переддень саміту Європейської Ради, що відбудеться 18–19 грудня 2024 року, під посиленим тиском опинилася пропозиція використання заморожених активів Центрального банку Російської Федерації для фінансування так званого «кредиту на репарації» на користь України. Ініціатива має на меті забезпечити авансове фінансування майбутніх репарацій від Росії, які мають покрити потреби в реконструкції та відновленні України, оцінені у близько 506 мільярдів євро (приблизно 589 мільярдів доларів США).
Нещодавній саміт виявився неможливим для ухвалення рішення, зокрема через позицію Бельгії, де розташована штаб-квартира Euroclear Holding — найбільшого центрального депозитарію цінних паперів у Європі. У серії інтерв’ю для медіа, зокрема RTBF, генеральний директор Euroclear Валері Урбен висловила рішучий спротив механізму «кредиту на репарації» і заявила про готовність оскаржувати таке рішення в судовому порядку.
Цілком закономірно виникає питання: яким чином комерційна фінансова установа, що працює з метою отримання прибутку, може стати на перешкоді колективного рішення європейських країн із важливими геополітичними наслідками?
Основні факти про Euroclear та її роль:
- Euroclear Holding управляє активами під управлінням на суму 42,5 трильйона євро (49,5 трильйона доларів США).
- Компанія є найбільшим центральним депозитарієм цінних паперів на континенті.
- Забезпечує запис випуску та передачі прав власності на європейські цінні папери, що робить її критичною для стабільної роботи фінансового ринку регіону.
- Euroclear володіє монопольними позиціями у низці європейських країн: Франції, Бельгії, Нідерландах, Швеції, Фінляндії, Ірландії та Великій Британії.
У моєму нещодавньому аналітичному дописі для Французького інституту міжнародних відносин детально розкривається структура роботи Euroclear та наслідки заморожування російських активів.
Позиція Euroclear і бельгійської влади полягає у тому, що інвестиції російських активів у «кредит на репарації» ставлять під загрозу стабільність самої установи. Проте ці побоювання є необґрунтованими з кількох причин:
- Пропозиція Європейської Комісії передбачає державні гарантії, що мінімізують фінансові ризики.
- Системна роль Euroclear означає, що європейські регулятори навряд чи дозволять їй зазнати краху.
- З огляду на концентрацію 49% усіх європейських цінних паперів під управлінням Euroclear, будь-який збій в її роботі має системний характер і значно ширші наслідки, ніж проблеми окремої організації.
- Отже, твердження про те, що Європейський центральний банк відмовиться надати ліквідну підтримку, є малоймовірним.
У цей час Euroclear перебуває під пильним наглядом з боку європейських політиків, які наполягають на її об’єднанні з іншими центральними депозитаріями Європи для створення єдиного механізму на кшталт американської системи.
Примітно, що американський аналог Euroclear функціонує як кооператив і має статус фінансової ринкової інфраструктури, яка поєднує монопольні риси зі специфічною моделлю управління.
Хоча конфіскація російських активів пов’язана з певними ризиками, зокрема можливим виходом Китаю або держав Перської затоки з інвестицій, ці виклики стосуються всіх членів ЄС. Водночас саме Бельгія уперто блокує реалізацію ініціативи.
Цікаво, що у березні 2025 року бельгійська влада дозволила Euroclear використати 3 мільярди євро російських активів на компенсацію клієнтам, чиї активи були вилучені в Росії. Це рішення було прийняте без зауважень щодо фінансових ризиків.
Звіти Euroclear за квартал показали зниження вартості російських активів з 194 мільярдів євро (225,8 млрд доларів) у червні до 193 мільярдів євро (224,6 млрд доларів) у жовтні 2025 року. Ці дані свідчать не лише про підтвердження попереднього дозволу, а й вказують на суперечливість нинішньої позиції Бельгії.
Важливий факт: рішення про використання російських активів у компенсації західним інвесторам створює прецедент для конфіскації державних коштів Росії у межах ЄС. І водночас демпінгує ризики, пов’язані з їх діяльністю на російському ринку.
Політичні настрої у Європі дедалі більше схиляються до підтримки цієї ініціативи, адже все складніше виправдати звалювання фінансового тягаря на західних платників податків, поки значні російські активи залишаються замороженими.
Додатково, у березні 2025 року Європарламент ухвалив необов’язкову резолюцію на підтримку конфіскації російських державних активів.
Для того, щоб убезпечити Euroclear від негативних наслідків від конфіскації, доцільно створити спеціальний «поганий банк», куди будуть переведені всі російські активи, утримувані європейськими банками. Такий механізм вже застосовувався після фінансової кризи 2007–2008 років для зниження тиску на банки через токсичні активи.
Подібна структура розв’язала б геополітичні ризики Euroclear, а «поганий банк» міг би вкладати ресурси у «кредит на репарації» Україні, який погашатиметься лише у разі, якщо Москва виконає зобов’язання щодо репарацій.
Історик Джонатан Кіршнер зауважує, що банкіри традиційно схильні уникати нестабільності фінансової системи та політично прихильні до політик умиротворення. Цей інстинкт часто служить на користь, але бувають випадки, коли така обережність суперечить національним інтересам, як це було у Франції між двома світовими війнами. В певних аспектах позиція Euroclear сьогодні перегукується з такими історичними паралелями та суперечить стратегічним інтересам Європи.
Таким чином, обговорення навколо «кредиту на репарації» відображає не стільки питання фінансової стабільності, скільки рівень серйозності європейських держав у прагненні справедливості, відповідальності та відшкодування збитків.
Водночас бельгійський прем’єр-міністр Барт Де Вевер у нещодавньому інтерв’ю охарактеризував цей механізм як «крадіжку», засумнівався у неминучості поразки Росії і навіть висловив думку, що така поразка не була б бажаною.
Саме тому «кредит на репарації» має особливе значення: він передає чіткий та правдоподібний сигнал Європи про готовність добиватися, щоб Росія повністю відшкодувала заподіяні збитки.