Україна впровадила корпусну командну структуру з метою підвищення ефективності армії. Майже через рік після оголошення цієї реформи обіцяні покращення досі не досягнуті.
За словами Богдана Кротевича, колишнього командира батальйону «Азов», «ця ініціатива виявилася безпідставною, поспішною псевдорішенням».
З кінця 2022 року, після повномасштабного вторгнення Росії, українська армія, яка раніше базувалася на бригадах як найбільших постійних підрозділах, перейшла на систему, в центрі якої — корпуси. Зазвичай корпуси об’єднують від двох до п’яти бригад, що приблизно становить від 10 до 50 тисяч військових, і відіграють роль найвищих оперативних одиниць.
Реформа також передбачала поступове скасування оперативно-стратегічних угруповань (ОСУВ) — тимчасових командних структур, що управляли окремими ділянками фронту, координуючи кілька оперативно-тактичних угруповань (ОТУ) і тактичних груп (ТГ).
Водночас багато з проблем, які існували в попередній системі, збереглися, що викликає сумніви щодо ефективності та доцільності проведеної перебудови.
Богдан Кротевич відзначає, що реформа здебільшого залишилася теоретичною, оскільки жоден корпус наразі не функціонує як справжній оперативний підрозділ — їм бракує координації, а підпорядковані корпусу бригади рідко перевищують одну-дві, що недостатньо для ефективного ведення операцій.
Він каже:
«Командири корпусів, які зазвичай мають більший досвід, ніж керівники тимчасових військових формувань, мали покращити ситуацію».
«Втім війна не чекала, і до моменту впровадження цих рішень ситуація настільки погіршилася, що командири корпусів вже не могли на неї впливати».
Генеральний штаб утримався від коментарів з цього приводу.
Що змінилося?
Наприкінці 2024 року Збройні сили України презентували концепцію переходу на корпусну командну систему. 3 лютого 2025 року головнокомандувач Олександр Сирський офіційно оголосив про початок масштабної реорганізації, спрямованої на покращення координації та бойової готовності армії.
Поява тимчасових формувань, таких як ОТУ і ОСУВ, датується 2014 роком, коли розпочалася агресія Росії. Вони перебували на проміжному рівні оперативного командування. Одна з головних проблем цих структур полягала у відсутності чіткої ланки командування й усталеної ієрархії.
Під час масштабних бойових дій стратегічне керівництво вимагало більш системного і постійного підходу, що спонукало до якісної реорганізації Збройних сил.
Основні цілі реформи були:
- Створення постійних корпусних формацій
- Забезпечення чіткості в системі управління
- Підвищення взаємодії та цілісності командної структури
У відміну від тимчасових угруповань корпус — це постійна організаційна одиниця, мобільність і ротація підпорядкованих підрозділів можлива, але без зміни статусу корпусу. Командири бригад тепер безпосередньо підпорядковуються командиру корпусу, який має змогу діяти автономно.
За минулий рік колишні ОСУВ, ОТУ та ТГ були об’єднані у чотири регіональні командування: Північ, Південь, Схід і Захід. За відкритими даними, на проміжній стадії реформи ці командування налічували 18 корпусів.
Генеральний штаб не надав точних цифр щодо кількості корпусів, пояснюючи це конфіденційністю.
Начальник Генерального штабу, генерал-лейтенант Андрій Гнатов, у інтерв’ю «Укрінформу» від 1 жовтня повідомив, що реформа поки вважається завершеною, але визнає, що тривають труднощі з персоналом, навчанням і внутрішніми змінами.
Основні напрямки робіт включають:
- Збільшення автономії тактичних і оперативних командирів
- Проведення навчальних курсів для командирів
- Оновлення стандартів планування
- Інтеграція нового покоління командирів з бойовим досвідом
Прикладом успішної реалізації реформи є 1-й корпус Національної гвардії України, що оперативно діяв на напрямку Добропілля в Донецькій області, де російські війська намагалися прорвати оборону. За інформацією старшого аналітика ініціативи «Повернись живим» Миколи Білецькова, корпус координував наявні підрозділи, стабілізуючи ситуацію.
Проблеми і виклики
Попри поступ у реформі, сумніви у її ефективності залишаються, особливо на тлі активних бойових дій і нестачі особового складу в бригадах, які стали основою нових корпусів.
Віктор Кевлюк, колишній офіцер і експерт з оборони, зазначив:
«Корпус — це не просто об’єднання п’яти чи шести бригад, він має бути здатним їх підтримувати та вести повноцінні бойові операції».
За його словами, повноцінний корпус повинен включати:
- Ракетний підрозділ
- Артилерійську бригаду
- Бригаду протиповітряної оборони
- Різні підрозділи бойової підтримки: інженерів, зв’язківців, війська хімічного захисту
- Розвинену логістичну систему
Кевлюк підкреслює, що армія наразі не має достатньо ресурсів навіть для утримання піхоти на передовій, тому реформа здається передчасною і не приносить очікуваних змін.
Серед головних перепон військові експерти виділяють:
- Тривалі активні бойові дії
- Неможливість повної перебудови бригад у межах їх корпусів
- Часте командування корпусами підрозділами, які офіційно до них не належать
Джон Харді, заступник директора Російської програми Фонду захисту демократій у Вашингтоні, пояснив:
«Корпуси змушені командувати бригадами, що знаходяться поруч, а не тими, які офіційно належать їх структурам, адже бригади важко перекинути до своїх корпусів».
Раніше були розформовані ОСУВ «Таврія», «Північ» та «Одеса», а 6 жовтня 2025 року Генеральний штаб підтвердив розпуск ОСУВ «Дніпро», що перебував під керівництвом Михайла Драпатого.
Михайло Драпатий, 42-річний офіцер з багаторічним бойовим досвідом з 2014 року, брав участь у звільненні Херсонщини, керував Харківським і Луганським ОТУ, а також очолював реформу Сухопутних військ.
У той же час, за неофіційною інформацією «Української правди», розпуск цього угруповання міг бути пов’язаний з внутрішніми політичними розбіжностями та бажанням прибрати потенційного конкурента Олександра Сирського.
У середині вересня 2025 року Сирський також звільнив командирів 17-го та 20-го корпусів через втрату позицій на відповідальних ділянках фронту:
- 17-й корпус дружив у Запорізькій області, де було втрачено село Кам’янське та частину Плавнів на річці Дніпро
- 20-й корпус знаходився на кордоні Донеччини та Дніпропетровської області, де в серпні було прорвано оборону
Експерти акцентують увагу на надмірній мікрокерівницькій практиці з боку Генштабу та Сирського, що шкодить бойовій спроможності Збройних сил.
За словами Кевлюка,
«хто тепер керуватиме корпусами — сам головнокомандувач? Кількість ланок управління не зменшується, в той час як якість командування не покращується».
Чи існують альтернативні підходи?
Завершення першого етапу корпусної реформи відбулося в умовах складної обстановки на фронті.
Протягом літа 2025 року російські війська наступали у напрямку Куп’янська на Харківщині, вторгалися до Дніпропетровщини, а також активізувалися на Донеччині, особливо біля Покровська і Добропілля.
Експерти констатують, що нові корпусні структури поки не можуть повноцінно координувати та ефективно діяти у бойових умовах.
Кевлюк зазначає, що:
- Деякі командири навіть не знайомі між собою
- Їх зобов’язують спільно планувати, надавати взаємодопомогу та швидко реагувати на змінну оперативну обстановку
- Росія, використовуючи переважаючі людські ресурси як «витратний матеріал», ускладнює цю задачу
Водночас, за словами експерта, Україна має перевагу у здатності адаптуватись, впроваджувати технології та залучати освічений персонал, який ефективно оперує сучасними засобами.
Ключові моменти успіху, на його думку:
- Не назва чи формальна структура командування
- Впровадження асиметричних, нестандартних сил
- Творча адаптація старих принципів НАТОвської повітряно-десантної тактики
Богдан Кротевич, колишній командир «Азову», давно підтримує ідею поступового переходу до дивізійної системи.
Дивізія є тактичною військовою одиницею, що складається, як правило, з 6 до 25 тисяч військових і включає кілька полків або бригад. В залежності від роду військ вона може діяти самостійно або у складі корпусу чи армії.
Кротевич наголошує, що:
- Поступовий перехід дозволить об’єднати виснажені бригади у менш чисельні, але боєздатні підрозділи
- Це сприятиме кращій координації і ефективнішому поповненню особового складу
- Реорганізація на рівні дивізій є більш прийнятною, оскільки армія наразі не має резервів для повноцінних корпусів
Аналітик Микола Білецьков пояснює, що українські «корпуси», фактично, еквівалентні дивізійним системам у більшості країн НАТО, укомплектовані до чотирьох бригад з артилерійськими, інженерними та ППО підрозділами.
Він додає:
- Термін «корпус» став більш поширеним у публічному дискурсі, тому його й надали перевагу
- Ідеально було б поступово будувати від менших до більших формувань, ніж відразу долати дивізійний рівень
- Штаби дивізій за чисельністю менш масштабні, ніж штаби корпусів
Білецьков підкреслює, що корпус — це не тільки штаб, а й підтримка у вигляді інженерів, артилеристів та ППО, які потребують поповнення кадрового складу.
Він резюмує:
«Створення угруповання під назвою корпус не робить його справжнім у сенсі оперативного мистецтва»
«Оперативна здатність залежить від синхронізації та масштабів, які формуються через досвід і навички, набуті на практиці»
Зміни структури — це лише частина задачі, натомість необхідний фундаментальний зсув у командуванні і культурі управління.
Кротевич зауважує:
«Один учасник не може змінити систему самотужки»
«Потрібна команда професійних, патріотично налаштованих військових, здатних вирішувати проблеми на фронті»
«Командир головнокомандувача повинен вміти працювати з непростими, але ефективними командирами. Не всі, хто подобається, мають навички, а ті, хто не подобаються, можуть бути надзвичайно дієвими»