Першого вересня 1939 року почалася Друга світова війна. У Радянському Союзі було заведено вважати, що головний внесок у перемогу над Гітлером зробив саме СРСР, а ось внесок СРСР у перемоги німецького бліцкригу сором’язливо замовчувався. Хоча насправді Радянський Союз був стратегічним партнером гітлерівської Німеччини і допомагав фюреру поневолювати народи Європи.
Причини співпраці між гітлерівською Німеччиною та СРСР
Родинні звязки
>Зв’язки Московії, потім Російської імперії, і, зрештою, Радянського Союзу з Німеччиною традиційно були дуже плідні і тісні.
Для прикладу: всі російські імператори після Петра І були вже не зовсім Романови, а скоріше Гольштейн-Готторпи, із кожним новим поколінням російської крові в них ставало дедалі менше, а німецької — дедалі більше.
Політичний вплив Німеччини на прихід більшовиків до влади
Можна також згадати і Леніна, який зі своїми спільниками в пломбованому вагоні прибув через територію Німеччини до Росії, через що досі існує дуже популярна, є версія, що саме німці виступили організаторами більшовицького перевороту.
Ізоляція Німеччини і СРСР в світі
Дуже тісними німецько-радянські відносини були в 1920-х роках — річ у тім, що після Першої світової війни й більшовицька Росія, і Німеччина опинилися в міжнародній ізоляції та скрутному економічному становищі.
Тому спрацював принцип: якщо всі проти нас — будемо дружити проти них.
У 1922 році обидві сторони підписали Рапальський договір, за яким на території більшовицької Росії почали діяти німецькі військові об’єкти, заборонені Версальським миром (за умовами цього договору Німеччина не мала права володіти військовою авіацією і танками), однак:
- на території більшовицької Росії в Ліпецьку працювала німецька військова авіашкола, де проходили підготовку пілоти;
- під Казанню діяла танкова німецька школа;
- на Саратовщині — школа хімічної війни (причому застосування хімічної зброї було заборонено Женевським протоколом 1925 року).
Після приходу в Німеччині до влади нацистів відносини погіршилися — за слідуючі 7 років німецький імпорт до Радянського Союзу скоротився в 16 разів, проте відносини ніколи не переривалися, навіть у той час, коли радянські та німецькі військові билися один з одним на фронтах громадянської війни в Іспанії.
Передвоєнний етап у стосунках між країнами
З весни 1939 року, коли справа уже невпинно йшла до початку світової війни, почався новий етап радянсько-німецького зближення.
Взагалі, радянська історіографія стверджувала, що ініціатором цього виступила гітлерівська нацистська Німеччина, а Радянський Союз, буцімто, погодився в умовах провалу переговорів з Британією та Францією про створення системи колективної безпеки.
Але перший сигнал про поглиблення співпраці дав саме Сталін у своєму виступі на XVIII з’їзді партії 10 березня 1939 року. На з’їзді Сталін розкритикував політику західних демократій.
Це дуже швидко зрозуміли в Німеччині і правильно сприйняли цей сигнал. Про це почав говорити Ріббентроп. Він зробив доповідь Гітлеру, і таким чином було покладено початок новому процесу зближення СРСР та гітлерівської Німеччини.
Однак тристоронні радянсько-британсько-французькі переговори все одно продовжувалися. До кінця серпня, тобто до останніх днів миру, однак вони завершилися нічим, — каменем спотикання стало польське питання.
Радянський Союз вимагав, аби у випадку війни проти Німеччини його війська пропустили через територію Польщі на захід. Всі були проти цього, адже практично для всіх було безсумнівно зрозуміло, що наявність радянських військ в Польщі призведе до:
- ліквідації;
- окупації країни;
- або створення там маріонеткового уряду, цілковито залежного від Кремля.
Поляки, звичайно, були категорично проти, адже вони чудово пам’ятали 1920 рік і Червону армію під стінами Варшави та Львова.
Париж і Лондон так само, звичайно, підтримали польську позицію. Хоча тут треба зазначити, що Франція була дуже занепокоєна посиленням німецької могутності в Європі.
Тому союзники почали тиснути на польський уряд, прохаючи його прийняти радянські вимоги хоча б у якійсь формі. Однак поляки категорично відмовилися це робити.
І ось тут дуже характерно, як до цієї проблеми поставилися радянське керівництво, новий нарком закордонних справ і водночас керівник уряду СРСР Вячеслав Молотов (він же Скрябін — це його справжнє прізвище) згадував:
“Поляки непримиренні себе поводили. Ми вели переговори з англійцями та французами до розмови з німцями; якщо вони не будуть заважати нашим військам у Чехословаччині й Польщі, тоді, звичайно, у нас справи підуть краще, оскільки Польща не хоче, а війна вже на носі, давайте нам хоча б ту частину Польщі, яку ми вважаємо, безумовно, власністю Радянського Союзу, про яку взагалі боротьбу проти нацизму і фашизму може йти мова.”
Типовий імперський загарбницький підхід. Радянське керівництво вважає, що частина іншої суверенної держави безумовно їм належить. Ну а тепер давайте порівняємо це з політикою Російської Федерації стосовно України в наші дні і поміркуємо, що змінилося за 81 рік.
Сталін і Гітлер — дружба, яка скріплена кров’ю.
Провал радянсько-британсько-французьких переговорів прискорив радянсько-німецьке зближення, зазвичай його відправною точкою вважають пакт Молотова–Ріббентропа. Однак це не так:
- До підписання пакту 19 серпня в Берліні було підписано торговельний договір, за яким Радянський Союз мав постачати в Німеччину сировину, а отримувати в обмін на це готову продукцію.
- Чотирма днями пізніше, 23 серпня, міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп прилетів до Москви на чотиримоторному Focke-Wulf Fw 200 «Condor», — як згадує Чарльз Болен, співробітник посольства США в Москві і майбутній посол США в Радянському Союзі:
“Приліт Ріббентропа до Москви був подібний до землетрусу. Сум’яття позначилося навіть на самій церемонії прийому. У росіян не виявилося німецьких прапорів, врешті-решт їх знайшли на кіностудії Мосфільм, де знімали раніше антифашистські фільми. Радянський оркестр спішно розучив нацистський гімн і його зіграли в аеропорту, де приземлився Ріббентроп.”
Після кількагодинних переговорів Ріббентропа з Молотовим і Сталіним близько півночі 24 серпня було підписано Договір про ненапад, розрахований на строк до 1949 року із подальшим автоматичним продовженням ще на п’ять років.
А також було підписано секретний додатковий протокол, існування якого, до речі, Радянський Союз заперечував аж до кінця 1989 року, тобто до перебудовних горбачовських часів.
Саме в цьому документі йшлося про розподіл Польщі і країни Балтії — а саме Фінляндії, Естонії, Латвії — до Радянського Союзу, Литви — до Німеччини. Також згадувався особливий інтерес Радянського Союзу до Бессарабії, яка тоді входила до складу Румунії.
Одразу після підписання Договору про ненапад і секретного додаткового протоколу відбулася святкова вечеря, про яку збереглися спогади як Ріббентропа, так і Молотова.
Ріббентроп:
“Сталін піднявся і виголосив короткий тост, в якому сказав про Адольфа Гітлера як про людину, яку він завжди надзвичайно шанував. Молотов також піднявся і також висловився подібним чином. Я відповів нашим російським господарям у таких самих дружніх висловлюваннях. Під кінець вечора я запитав Сталіна, чи може особистий фотограф фюрера зробити кілька знімків? Сталін погодився, і це був перший випадок, коли він дозволив фотографувати в Кремлі іноземцю. Але коли ж Сталіна і нас зазняли з келихами кримського шампанського в руках, Сталін заперечив публікації такого фото — він не бажав. На мою вимогу фоторепортер вийняв плівку з апарата і передав її Сталіну, але той повернув її, зазначивши, що він довіряє нам, що знімок не буде опубліковано.”
Молотов говорив про цю вечерю слідуюче:
“Ріббентроп виголошував тости за Сталіна, за мене — це взагалі був мій найкращий друг. Сталін несподівано запропонував: ‘Вип’ємо за нового антикомінтернівця Сталіна.’ Мені довелося виголосити тост за Гітлера як керівника Німеччини.”
Наслідки підписання пакту Молотова-Ріббентропа для Європи
Договір, за який урочисто пили шампанське в Кремлі, остаточно відкрив шлях до початку світової війни. Далі було:
- 1 вересня — напад Німеччини та Словаччини на Польщу;
- 3 вересня — оголошення війни Великої Британії і Францією Німеччині;
- 17 вересня — напад Радянського Союзу на Польщу.
Тим часом радянсько-німецькі відносини розвивалися і поглиблювалися новими угодами, як от: Договір про дружбу і кордон від 28 вересня — за яким СРСР забирав собі Литву в обмін на частину території Польщі, які він віддавав Німеччині.
В 1940 і навіть на початку 1941 року відносини поглиблювалися підписанням низки нових торговельно-економічних договорів.
Показники економічної співпраці насправді вражають: за даними робіт Володимира Косика, Анатолія Трубайчука, Андрія Галушки, Олександра Нєквича можемо навести такі цифри за майже два роки з літа 1939 до 22 червня 1941 року Радянський Союз продав Німеччині:
- нафтопродуктів від 1 до 2 мільйонів тонн;
- марганцевої руди від 140 000 до 185 000 тонн;
- хромової руди від 23 000 до 26 000 тонн;
- платини від 1 до 3 тонн зерна.
Останній ешелон із радянським зерном пішов через кордон до Німеччини 22 червня 1941 року — за годину до початку нападу нацистів на СРСР.
Зі свого боку СРСР закуповував у Німеччині готову продукцію, зразки техніки, промислове обладнання, механізми тощо.
Але радянські сировинні поставки мали надважливе значення для німецького бліцкригу, адже протягом 1939–1941 років гітлерівська Німеччина перемогла, частково або повністю окупувала:
- Польщу;
- Данію;
- Норвегію;
- Бельгію;
- Нідерланди;
- Люксембург;
- Францію;
- Югославію;
- Грецію.
І тільки в повітряній битві за Британію нацисти зазнали невдачі.
За цей самий період Радянський Союз загарбав частину Польщі, Фінляндії, Румунії, анексував Естонію, Латвію, Литву.
Тому не дивно, що британці та французи навіть розробляли план операції під кодовою назвою “Пайк”, який передбачав проведення стратегічних авіабомбардувань радянського Азербайджану для того, щоб знищити місцеві нафтопромисли, підірвати військову могутність Радянського Союзу та перешкодити подальшим поставкам нафти з СРСР до Німеччини.
Проте в умовах, коли британці і французи програвали війну Німеччині, починати відкритий прямий конфлікт ще й із Радянським Союзом означало б, відповідно, ще більше зблизити СРСР і Німеччину, тому плани операції залишилися лише на папері.
Маловідомий, а вже зовсім ганебний факт: Радянський Союз передав гестапійцям близько восьмисот борців із нацизмом, які втекли з Німеччини до СРСР і були в СРСР заарештовані більшовицькими спецслужбами.
Сталін і Гітлер ніколи не зустрічалися особисто, проте заочно спілкувалися, обмінювалися телеграмами.
Наприклад, коли в грудні 1939 року Сталін святкував своє шістдесятиріччя, Гітлер привітав його:
“До дня вашого шістдесятиріччя прошу вас прийняти мої найщиріші вітання. Я пов’язую свої найкращі побажання зичу доброго здоров’я вам особисто, а також щасливого майбутнього народам дружнього Радянського Союзу.”
Аналогічне привітання надіслав Сталіну і Ріббентроп. Сталін не забарився з відповіддю, і особливо цікавою була його відповідь саме Ріббентропу, де містилися такі слова:
“Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути тривалою і міцною.”
Дружба справді виявилася міцною, але не тривалою. Двом хижакам було занадто тісно на теренах Європи, і Гітлер завдав удару 22 червня 1941 року.