Оголошення Росією «часткової» мобілізації восени 2022 року викликало справжній шок у суспільстві країни. Черги на пункті пропуску Верхній Ларс на кордоні з Грузією та хаотичні затримання резервістів залишилися свіжими в пам’яті громадян. Влада Росії зробила висновки з тих подій і змінила тактику, обравши більш приховані методи мобілізації.
Для цього були одночасно застосовані декілька інструментів:
- масовий призов із в’язниць;
- направлення засуджених на фронт в обмін на помилування;
- агресивне залучення «волонтерів» через щедрі фінансові стимули — великі премії за підписання контракту, списання боргів, обіцянки високої зарплати та «кращого життя», хоч і часто недовгого.
Цей підхід виявився доволі ефективним. Незважаючи на жорсткі тактики «м’ясорубки» та значні втрати, військова машина Росії змогла залучати щонайменше стільки ж новобранців, скільки втрачала на полі бою.
У період з 2023-го по 2025-й роки Росія щороку мобілізувала понад 400 тисяч осіб для ведення війни проти України. Цього числа вистачало для підтримки наступальних операцій, хоч і не дозволяло Кремлю отримати вирішальну перевагу, необхідну для стрімких наступів та масштабної окупації.
Якщо Москва прагне зберегти теперішні темпи наступальних дій, їй знадобиться приблизно така сама кількість новобранців у 2026 році. Менша кількість добровольців призведе до ослаблення інтенсивності атак, а більша — дозволить армії продовжувати бої, мало зважаючи на втрати.
Чи здатна Росія залучити необхідну кількість людей?
Коротка відповідь — так. Росія може оголосити ще одну «часткову» мобілізацію — вибіркову, випадкову, напівпримусову, як завгодно — і за порівняно короткий час залучити сотні тисяч осіб до армії.
За останні чотири роки держава підготувалась до цього: нові закони значно ускладнили ухилення від призову, збільшилися штрафи, а цифрові реєстри призовників стали більш жорсткими. Поліції не доведеться ганятися за резервістами — повістки надсилаються в електронному вигляді, а спроби ухилитися загрожують тюремним ув’язненням, з якого багатьох все одно відправлять на фронт.
Отже, Росія володіє потенціалом для мобілізації ресурсів, необхідних для продовження агресії.
Проте більш широка відповідь видається складнішою. Кремль намагається уникати відкритої мобілізації. Уроки осені 2022 року були засвоєні: навіть у пасивного суспільства стався шок, а політичні ризики для режиму були значними. Хоча нова мобілізація може бути технічно більш злагодженою завдяки оновленим законам і кращій підготовці, Москва бажає уникнути пов’язаних із нею ризиків.
Адже навіщо оголошувати мобілізацію, коли протягом чотирьох років державна пропаганда твердить, що Росія перемагає, а українські сили та «іноземні найманці» перебувають на межі поразки? Допоки війна залишається подією, яку спостерігають по телевізору, росіяни продовжують віддавати їй підтримку і не сміють відкрито кидати виклик режиму.
Більше того, участь у війні стала частиною оновленого соціального договору: якщо вона добре оплачувана, це прийнятно — навіть заохочується. Мало хто жаліє «волонтерів», адже існує негласне розуміння, що вони пішли на фронт за грошима й мають нести відповідальність за свій вибір.
Російський «волонтер»: погоня за швидкими грошима
Усі, хто проводив час у російських соціальних мережах протягом трьох останніх років (принаймні для дослідницьких цілей), бачили шквал реклами контрактної служби. Вона всюди: банери, таргетовані пости, регіональні групи, федеральні канали. Головне послання — підпиши контракт із російською армією.
Пропозиції щедрі:
- мільйони рублів у вигляді підписного бонусу;
- додаткові виплати;
- високі щомісячні зарплати;
- списання боргів;
- преференційні іпотеки.
Для охоронця чи продавця в провінційному місті, який заробляє 40–60 тисяч рублів на місяць (500–800 доларів), війна виглядає як соціальний ліфт, що піднімає швидше за будь-яку цивільну кар’єру.
Швидкі гроші приваблюють вразливі верстви населення. Середній росіянин заборгував банкам близько 456 000 рублів (6 000 доларів) — приблизно в сім разів більше місячного доходу. Пропозиція 210 000 рублів на місяць (2 700 доларів) на фронті сприймається не як смертельна небезпека, а як шанс погасити іпотеку чи вибратися з хронічної бідності.
Однак ця фінансова «можливість» пов’язана з очевидними ризиками. Окрім смертельної небезпеки, у військах існує корупція, солдати часто змушені купувати базові речі за власні кошти, а звіти про негуманне ставлення командирів є регулярними. Це окрема тема для розгляду.
Кремль переклав значну частину фінансового навантаження з рекрутингу на регіональні адміністрації. Регіони отримали квоти, а більшість заохочувальних виплат фінансувались із місцевих бюджетів. Підписні бонуси зросли стрімко — немов ціна біткоїна під час буму. У 2024 та на початку 2025 року регіони конкурували у щедрості:
- Татарстан, Самара та Ямало-Ненецький автономний округ пропонували понад 3 мільйони рублів за підписання контракту;
- інші регіони виплачували 2–3 мільйони рублів (26 000–39 000 доларів).
Проте наприкінці 2025 року цей бум завершився. Дефіцити у бюджетах – зафіксовані у 67 регіонах — змусили владу жорстко скоротити виплати. У Самарі бонус упав зі 3,6 мільйона до 400 тисяч рублів (з 47 000 до 5 200 доларів), а Татарстан послідував цьому прикладу, знизивши премії до мінімуму, рекомендованого Кремлем. Подібні скорочення відбулися по всій країні.
Скільки людей Росія мобілізує у 2026 році?
Це питання є ключовим не лише для сил оборони України, а й для міжнародних партнерів. Наша команда проаналізувала потенціал мобілізації Росії за демографічними, політичними та економічними показниками, виявивши п’ять ймовірних сценаріїв на 2026 рік.
- Найобмеженіший сценарій передбачає продовження прихованої мобілізації з приблизно 200 000 новобранців. Через скорочення регіональних виплат, рекрутинг навряд чи сягне рівня минулих років. Кремль спробує компенсувати це тиском на призовників із підписання контрактів, пропозиціями підозрюваним у кримінальних справах, збільшенням тривалості навчання резервістів і іншими способами непомітного підсилення армії.
- Другий варіант включає відновлення часткової мобілізації, яка збільшить загальну кількість додаткових військовослужбовців приблизно до 400 000. Якщо втрати на фронті зростуть або Москва вбачатиме шанс змінити хід подій, нова хвиля призову стане можливою. Завдяки цифровим реєстрам вона може пройти більш плавно порівняно з 2022 роком, залучаючи головним чином провінції, не зачіпаючи Москву та Санкт-Петербург. Політично ризикований, але ймовірний варіант.
- Розширений сценарій на близько 700 000 осіб може торкнутися великих міст і середнього класу, що призведе до соціальної напруги та економічних проблем. Можливий, але навряд чи буде реалізований без критичного загострення ситуації.
- Велика мобілізація у мільйон призовників теоретично можлива з демографічної точки зору, але призведе до серйозної політичної та економічної нестабільності. Для цього знадобиться майже тотальна воєнна економіка, закриття кордонів, нормування ресурсів і, можливо, конфіскація власності.
- Повна мобілізація із залученням до п’яти мільйонів осіб є фактично нереалістичною через перевищення всього держбюджету на безпеку.
Існує поширена думка, що час працює на користь Росії через обмежені ресурси України. Однак насправді економічні втрати лише посилюють тиск на Москву. Російська держава може залишатися емоційно байдужою до людських втрат, але не є імунною до економічних обмежень.
Росія входить у 2026 рік із військовим бюджетом, який перевищує 7% ВВП. Це величезна сума, але все ще недостатня для забезпечення перемоги. Демографічно країна здатна мобілізувати великі хвилі, проте економічні та політичні вразливості є суттєвими. Нова мобілізація стане випробуванням для режиму: чи готовий він порушити неформальний соціальний договір та перетворити напівдобровільну війну на примусову? Чи готові росіяни воювати під примусом, а не за гроші? Відповіді на ці запитання покажуть найближчі місяці.
Слід уникати найгіршої помилки — недооцінки ситуації. Наразі єдина сила, здатна стримати російський наступ і загальні амбіції Кремля, включно з претензіями на країни ЄС, — це сили оборони України, належно озброєні й підтримувані союзниками.
2026 рік пропонує справжню можливість для України та її західних партнерів значно послабити Росію. Однак ця можливість не є гарантованою: бездіяльність або затримки змусить Кремль шукати нові фінансові джерела, геополітичні союзи та економічні схеми для підтримки війни.