З початку повномасштабного вторгнення Росії українська культура нарешті отримала ту увагу, якої раніше бракувало. Однак міністр культури Тетяна Бережна прагне не лише виживання — вона уявляє культурну сферу, яка процвітає та стає важливим економічним драйвером України.
Культура як економічний драйвер
Бережна пояснює, чому культурі потрібні вимірювані цілі для успіху на національному та міжнародному рівнях, як її досвід у праві, економіці та державному управлінні впливає на культурну політику, а також що необхідно, щоб креативні індустрії України здобули стійке, незалежне майбутнє.
Я приєдналася до уряду у 2022 році, коли мене запросили на посаду заступниці міністра економіки — я працювала під керівництвом Юлії Свириденко під час її роботи першим віцепрем’єром і міністром економіки. Після трьох років на цій посаді Юлія, яка нині обіймає посаду прем’єр-міністра, запросила мене очолити Міністерство культури.
Під час роботи в Міністерстві економіки я відповідала за напрям людського капіталу та також була послом і генеральним комісаром на Експо-2025 у Японії. Цей проєкт, зорієнтований на культурну дипломатію, тісно перегукувався з роботою, яку я виконую нині в Міністерстві культури. Це був мій перший значущий державний досвід, пов’язаний із культурною політикою, і він виявився успішним, що й стало однією з причин мого запрошення на посаду міністра.
Мій економічний бекґраунд формує моє розуміння: культура має мати чіткі KPI, і ми повинні дивитися на неї не лише як на розвагу чи питання національної безпеки, а й як на важливу частину економіки. Культурний сектор створює робочі місця та генерує значні доходи — саме цей економічний ракурс я застосовую у своїй роботі, зокрема щодо кіноіндустрії та ширших креативних індустрій. Я переконана, що впровадження вимірюваних цілей для культури зробить сектор ще успішнішим в Україні.
«Для нас надзвичайно важливо просувати та підтримувати створення власного культурного контенту.»
Я знаю багато людей у культурній сфері з блискучими ідеями та глибоким розумінням галузі. Однак якщо вони не вміють орієнтуватися в державних процедурах, бюрократії або — якщо йдеться про закон — навіть у парламентських процесах, ці ідеї можуть не реалізуватися. Справжнє значення має наявність рішень і процедур, які працюватимуть роками — саме це робить нашу культурну сферу стійкою.
Українська культура мені особливо дорога. Я ніколи не розмовляла російською і не виросла на російському культурному контенті. Для мене українська культура існує самодостатньо — вона незалежна і цілком достатня.
Одна з моїх заступниць, Богдана Лаюк, дуже влучно висловилася в нещодавньому інтерв’ю: змалечку батьки прищеплювали їй думку, що українська культура є самодостатньою й незалежною. На жаль, в культурній сфері досі є люди, які в глибині душі не вірять, що української культури достатньо. Без цієї віри важко створювати по-справжньому значущі культурні продукти. Тому одне з наших головних завдань у Міністерстві культури — підтримати і посилити ідею самодостатності української культури, особливо перед тиском із боку Росії, яка постійно намагається заперечити цю самобутність.
Для українського уряду важливіше просувати й підтримувати український культурний продукт, ніж просто обмежувати російський контент. Ми працюємо в кількох напрямах, аби досягти цього. Наприклад, раніше були квоти на український контент на радіостанціях, також діють закони про заборону книжок, надрукованих у Росії. Проте втілення цих політик у життя вимагає активних дій від держави.
Наша головна пріоритетна мета — створити сильну українську альтернативу через ініціативи на зразок «Тисячі годин» (Tysyachovesna). Ми також провели опитування з авторитетним українським соціологічним агентством Gradus. За його результатами, 71% українців регулярно дивляться або слухають російськомовний контент, з яких до 25% — щодня. Це — небажане явище.
Важливо розуміти причини: це не через те, що люди шанують Росію чи поділяють її цінності. Переважно це питання звички і, головне, відсутності достатньої кількості якісних українських альтернатив у медіапросторі. Саме тому для нас критично важливо просувати й підтримувати створення власного контенту.
Програма «Тисячі годин» має на меті створити тисячі годин українського контенту в різних форматах. Вона охоплює, зокрема:
- ігрові фільми та телесеріали;
- документальні стрічки;
- анімацію;
- дитячий контент;
- сучасну музику;
- сценічні мистецтва;
- візуальне мистецтво;
- аудіовізуальні шоу;
- відеоконтент для соціальних мереж.
План передбачає інвестицію в розмірі 4 млрд грн (приблизно $92 млн) у ринок, щоб створити більше українського контенту й поступово витіснити російський.
Український фонд культурної спадщини
Ми розуміємо, що культура завжди потребує ресурсів, і цей сектор історично недофінансовувався державою. Проте у 2026 році наше фінансування зросло на 45% порівняно з 2025 роком. Все ж бюджет держави сам по собі не зможе покрити всі культурні втрати, яких ми зазнали під час повномасштабної війни. За даними Світового банку, загальні втрати становлять близько $4 млрд. Багато об’єктів культурної спадщини по всій Україні були пошкоджені або зруйновані внаслідок вторгнення.
Щоб це виправляти, в Україні створили Український фонд культурної спадщини для збору зобов’язань і фінансування від наших міжнародних партнерів на відновлення та реконструкцію культурних об’єктів. Ідея виникла на початку 2025 року. Хоч я тоді ще не працювала в Міністерстві культури, мій попередник Микола Точицький організував конференцію в Ужгороді, що стала стартом для фонду.
Коли я стала міністеркою, фонд був ще на етапі ідеї з неформальними зобов’язаннями від Італії та, можливо, інших країн. Наші подальші кроки:
- Зареєструвати фонд як юридичну особу в Бельгії та відкрити банківський рахунок.
- Затвердити структуру управління фондом.
- Створити раду директорів і обрати голову — це став П’єр Гейльбронн (Pierre Heilbronn), колишній посол Франції в Україні.
- Залучити до ради представників, зокрема Фундації ALIPH, яка займається відновленням культурної спадщини у світі.
- Невдовзі плануємо призначити виконавчого директора фонду.
На сьогодні фонд отримав 4,2 млн євро (приблизно $4,9 млн). Найближчим часом ми презентуватимемо перші проєкти, що використають ці міжнародні зобов’язання для відновлення культурних об’єктів в Україні. Коли ми зустрічалися на конференції у Львові наприкінці березня, в місті щойно сталася масштабна атака — постраждав Бернардинський монастир, об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ми хвилювалися, що деякі міністри відмовляться приїхати, але всі приїхали, не злякавшись. Ми показали їм пошкоджений об’єкт — і це додатково стимулювало їх до надання підтримки фонду.
Ми сподіваємося, що коли зможемо продемонструвати перші «до і після», підтримка зросте — ці перші п’ять мільянів євро є лише стартовим капіталом для запуску робіт. Я вдячна моєму попереднику за дипломатичні зусилля та об’єднання партнерів навколо цієї місії. Разом із моєю командою, зокрема заступником міністра культури Іваном Вербицьким, ми вже втілюємо цю концепцію в життя.
Санкції та міжнародний тиск
Міністр культури Італії Алесандро Джулі — наш великий друг і прихильник України, він відвідував конференцію у Львові й допомагає у відновленні пам’яток культурної спадщини — пояснив, що Венеційське бієнале є неурядовою інституцією, і як держава Італія не може прямо впливати на її рішення. Ось у чому складність.
Ми застосовуємо кілька підходів, щоб не допустити участі Росії. Європейська Комісія та окремі посадовці, зокрема Ґленн Мікаллеф та виконавчий віцепрезидент ЄК Генна Віркуннен, заявили, що якщо Росія братиме участь у Бієнале, Єврокомісія може призупинити своє фінансування в розмірі 2 млн євро. Італія та Єврокомісія трактують Бієнале як незалежний інститут, отже їхня підтримка не є автоматичною, якщо там буде присутня Росія.
Нещодавно ми досягли важливої віхи: Президент України підписав указ про застосування санкцій до п’яти осіб, пов’язаних із російським павільйоном. Це — українські санкції, але ми також працюємо з нашими європейськими партнерами, щоб узгодити ці заходи на рівні ЄС.
У загальному це досить цинічна ситуація. Організатори російського павільйону та саме Венеційське бієнале тримали інформацію про участь Росії в секреті до початку 2026 року й намагалися пом’якшити вплив санкцій, змінюючи формат презентації. Замість живого виступу в павільйоні вони планують показати запис на стіні з так званими корінними народами РФ, у тому числі з двома представниками тимчасово окупованого Криму. Це ще більше ускладнює ситуацію.
Я дуже вдячна за підтримку наших європейських партнерів. Наприклад, агентка культури Латвії Агнесе Лаце випустила заяву про участь Росії, яку підписали 23 країни. Ми знаходимося в щоденному контакті з нею та з міністрами культури Польщі, Естонії та Литви, щоб координацією блокувати участь Росії. Часу залишається обмаль — менше ніж місяць — але ми рішуче налаштовані продовжувати тиск.
Майбутнє української культури у світі
Ми надзвичайно пишаємось досягненнями українців, зокрема в кінематографі. Ми системно працюємо з міжнародними кінофестивалями, і Україна представлена на національних стендах і павільйонах на чотирьох провідних світових кіноринках:
- Берлінський кінофестиваль,
- Каннський кінофестиваль,
- Торонто (TIFF),
- Варшавський кінофестиваль.
Щодо Венеційського бієнале, слід зазначити: справа не лише в присутності Росії — Україна теж має власний павільйон. Наш павільйон називається «Гарантії безпеки», його куратори — Жанна Кадирова та Леонід Марущак. В експозиції представлене вражаюче скульптурне рішення «Орігамі-олень» з Покровська — сильний символ крихкості, безпеки й трансформації мистецтва в час війни.
Це додатково підкреслить присутність української культури на міжнародній сцені. Література також відіграє важливу роль. Ми співпрацюємо з заступницею міністра культури Богданою Лаюк для збільшення кількості перекладів у межах програми Translate Ukraine. Цього року у нас буде понад 100 нових перекладів у 33 країнах і 30 мовами, зокрема:
- Ліван,
- Єгипет,
- Бразилія,
- Індія.
Розумію, що це не єдиний інструмент держави — ми також заохочуємо різноманітні ініціативи знизу: художників та неурядові організації. Наприклад, у Венеції буде незалежна експозиція, організована поза офіційним павільйоном України — ми цілком підтримуємо такі ініціативи.
Музеї також відіграють значну роль у культурній дипломатії. Хочу згадати Zenyk Art Gallery (ZAG) у Львові, яка приймала нашу групу міністрів культури під час недавньої конференції. Там експонується виставка Тараса Шевченка — можливо, ви її відвідували. Виставка пропонує дуже сучасний погляд на творчість і поезію Шевченка, і багато іноземців також заходять на неї під час перебування в Україні.
«Ми щиро віримо, що держава відіграє важливу роль у культурній дипломатії, але самі українці — вільні, незалежні та автономні люди, які теж роблять свій внесок.»
Розділ «Читай також»:
- «Роман XIX століття для війни XXI століття — чому «Чорна рада» Пантелеймона Куліша досі важлива» — матеріал про те, як твір 19-го століття резонує з сучасною війною.
- «Знайомтеся з Ольгою Кобилянською, українською авторкою, що переосмислила жіночу свободу» — частина серії «Схований канон», що має на меті популяризувати українську класику на міжнародній арені (проект за підтримки Українського інституту).
- «Пригоди Софії Яблонської, безстрашної української мандрівниці та письменниці 1930-х» — матеріал із серії «Схований канон», ілюстрований світлинами з архіву Софії Яблонської.
- «Від революціонерки до веганської фермерки — дивовижне життя Володимира Винниченка» — ще один текст із серії «Схований канон», що розповідає про життя та ідеї українського письменника і державного діяча.