Куяльницький лиман, розташований на території Одеської області, простягається на близько 28 кілометрів у довжину. Відомий він своєю надзвичайно солоною водою, сірководневими муловими грязями та неймовірними заходами сонця, що захоплюють дух.
Від морської затоки до солоного лиману
Історично Куяльницький лиман виник на місці колишньої морської затоки. Згодом гирло річки Великий Куяльник відокремилося від Чорного моря, утворивши між ними перешийок — Пересип, який повністю перекрив зв’язок. Внаслідок цього вода почала інтенсивно випаровуватися, що спричинило стрімке підвищення солоності. На дні лиману сформувалися шари мінералізованого мулу.
Існують дві версії походження назви «Куяльник»: за однією з них, вона походить від тюркського слова, що означає «густий», інша ж припускає її зв’язок зі слов’янським терміном для човнової пристані. Саме ця місцевість протягом багатьох століть була частиною торговельних шляхів, зокрема такого маршруту, що з’єднував внутрішні райони з Причорномор’ям. Дослідники вважають, що колись тут розташовувалася давня пристань на шляху Рось — Південний Буг — Кодима — Куяльник — Чорне море.
У середньовіччі на цих теренах функціонувала генуезька факторія Джінестра. Після природного відокремлення лиману від моря почалося накопичення солі. Про багатство цього водного об’єкта писав у своїй праці «Опис України» Гійом Левассер де Боплан, відзначаючи наявність у лимані великої риби. Місцеві чумаки транспортували куяльницьку сіль на значні відстані.
Як Куяльник став курортом у 1833 році
У 1833 році доктор Ераст Андрієвський переконав графа Михайла Воронцова заснувати на базі Куяльницького лиману грязелікарню. Тоді князь Іван Жевахов передав місту понад шість десятин землі під облаштування купалень. Сам Андрієвський міцно вірив у лікувальний потенціал солі, повторюючи вислів «In sale salus!» — «У солі — здоров’я», про що згадує одеський історик Дмитро Жданов.
12 червня генерал-губернатор Воронцов доручив розпочати організацію лікувального закладу, а архітектор Кошелєв вже 14 червня взявся за будівельні роботи. До 29 серпня 1833 року були завершені перші споруди. Перший заклад відрізнявся скромністю: тут облаштували приміщення для теплих грязьових та піщаних ванн, а також встановили намет для холодних купань. Лікування очолював сам Ераст Андрієвський, постійно спостерігаючи за пацієнтами і визначаючи найбільш ефективні для різних недуг процедури.
Популярність курорту стрімко зростала. Уже наприкінці XIX століття сюди приїжджали не лише жителі Одеси, але й хворі з інших регіонів України та за кордон. На початку XX століття курортна інфраструктура була добре розвинена: діяли санаторії, дачі, ресторани, поштова станція, телеграф, бібліотеки та концертні майданчики.
Особливе значення мала грязелікарня, зведена у 1892 році за проектом архітектора Миколи Толвінського. Інженерні рішення розробив винахідник Йосип Тимченко. Комплекс спроектували за павільйонною системою – окремі лікувальні корпуси з’єднувалися галереями навколо саду. Чотири вежі з мінаретами надали будівлі характерний мавританський стиль.
Тимченко також створив машинну будівлю для інженерних комунікацій, яка забезпечувала подачу та підігрів лікувальних матеріалів, що значно підвищило ефективність курорту порівняно з першим дерев’яним комплексом купалень. На початку XX століття заклад користувався великою популярністю: у сезон 1904 року близько 40 тисяч пацієнтів отримали лікування.
Унікальність Куяльника
Головним багатством лиману є не лише солона вода, а й природний комплекс, що включає ропу, лікувальні грязі та мінеральні води. Завдяки інтенсивному випаровуванню концентрація солей у воді підвищується, утворюючи ропу — насичений сольовий розчин.
Результати численних гідрологічних, гідрохімічних, гідробіологічних і медико-біологічних досліджень свідчать про наявність пелоїдів — сірководневих мулових грязей, які формуються на дні лиману. Вони мають лікувальні властивості і широко застосовувалися в санаторно-курортній практиці.
«Куяльницький лиман належить до групи закритих лиманів північно-західного Причорномор’я і є унікальним водним об’єктом загальнодержавного значення, віднесеним до категорії лікувальних», — зазначається у наукових джерелах.
Геологічна особливість регіону полягає в тому, що через територію лиману проходить глибинний літосферний розлом, який, за свідченнями дослідників, суттєво впливає на природні процеси в цій місцевості.
Традиційні лікувальні властивості куяльницьких грязей
Пелоїди Куяльника знаходили широке застосування у санаторно-курортному лікуванні різних захворювань, зокрема:
- Патології опорно-рухового апарату;
- Окремі захворювання периферичної нервової системи;
- Деякі гінекологічні недуги;
- Реабілітаційні процедури в межах санаторно-курортного лікування;
- Зовнішні бальнеологічні процедури з використанням грязей та ропи.
Куяльник відомий також мінеральною водою хлоридно-натрієвого складу, що розглядається як ресурс у лікуванні захворювань органів травлення. Втім важливо розрізняти традиційні оздоровчі практики та сучасну доказову медицину.
9 жовтня 2023 року Міністерство охорони здоров’я України оприлюднило матеріал, у якому акцентується на відмежуванні пелотерапії від активної реабілітації. У відомстві підкреслили, що сучасна реабілітація ґрунтується на взаємодії пацієнта з мультидисциплінарною командою спеціалістів і передбачає поступове відновлення функцій організму. Натомість грязелікування відносять до пасивних методів лікування, ефективність яких у реабілітації не має достатньої доказової бази.
У МОЗ наголосили на наступному:
- Відсутність наукових доказів того, що грязі лікують або відновлюють функції організму;
- Сучасна активна реабілітація має значно міцнішу доказову основу.
Для ефективної медичної реабілітації слід керуватися рекомендаціями лікарів та методами з підтвердженою ефективністю.
Куяльник почав пересихати
Сьогодні головною проблемою Куяльницького лиману є нестача води. Він живиться підземними водами, атмосферними опадами, а також стоком річки Великий Куяльник та інших дрібних водотоків. У посушливі роки цього ресурсу виявляється недостатньо. Обсяг випаровування з поверхні водойми сягає приблизно 42 мільйони кубометрів щорічно.
Природний гідрологічний цикл лиману включає періоди підйому та падіння рівня води. Під час тривалих посух дно неоднорідно оголювалося, утворюючи на поверхні соляні кірки.
Сучасний стан лиману додатково ускладнюється діяльністю людини. Експерти виділяють такі екологічні проблеми:
- Обміління річки Великий Куяльник;
- Незаконний видобуток піску;
- Будівництво штучних дамб і ставків;
- Зменшення природного стоку води до лиману;
- Промисловий видобуток лікувальних грязей;
- Загальне скорочення водних ресурсів регіону.
Проблема обміління носить довготривалий характер. У різні періоди пропонувалися різні варіанти поповнення водного обʼєкта морською водою. Куяльник з’єднували з Чорним морем у 1907 та 1925 роках. У 2014 році в Одесі було запущено трубопровід для подачі морської води до лиману. На початку 2022 року Куяльницький лиман отримав статус національного природного парку.