Ядерна енергетика традиційно забезпечує близько 50% енергопостачання України. Вона завжди була основою енергетичної системи країни, надійно покриваючи приблизно половину потреб у електроенергії як до, так і після початку повномасштабного вторгнення Росії. Проте за цією видимою стабільністю приховані значні зміни та виклики.
Основні чинники, що впливають на сферу ядерної енергетики в Україні, включають:
– Найбільший корупційний скандал за час президентства Володимира Зеленського;
– Слабке управління сектором;
– Постійні атаки дронів і ракет на мережу розподілу електроенергії;
– Тривалий і глибокий вплив Росії на ядерну галузь.
Ці проблеми обтяжують діяльність державного монополіста у ядерній енергетиці – компанії «Енергоатом».
Олена Павленко, голова українського енергетичного аналітичного центру Dixi Group, яка виступила на щорічній конференції Energy Security Dialogue у Києві 9 грудня, зазначила:
«Ядерний сектор завжди перебував під значним впливом Росії».
Вона наголосила, що українські реактори використовувалися російські, палива збагачувалися в Росії, а також активно відбувалась комунікація між вітчизняними й російськими науковцями.
Україна не єдина країна, що залежить від Росії у ядерній сфері. Європейський Союз імпортує значну частину ядерного палива та послуг із Росії, включно з 38% збагаченого урану, як свідчить останній звіт аналітичного центру Bruegel. У ЄС вже розроблено план виходу з цієї залежності.
Водночас Україна розпочала цей процес ще кілька років тому. Після анексії Криму та окупації Донбасу Україна ініціювала диверсифікацію джерел ядерного палива, переводячи радянські реактори на використання палива американської компанії Westinghouse. Таким чином Україна стала першою у світі країною, яка здійснила подібне переобладнання. З 2020 року Україна повністю припинила закупівлю палива в Росії.
Втім шлях до енергетичної незалежності не був простим і зайшов у глухий кут. Зокрема, президент Зеленський та деякі політики виступали за розширення Хмельницької атомної станції за рахунок придбання двох російських реакторів ВВЕР-1000 у Болгарії. Підтримувачі цього плану обіцяли, що це рішення задовольнить енергетичні потреби країни за вигідною ціною – 600 мільйонів євро (близько 700 мільйонів доларів), озвученою Болгарією за старі генератори.
Однак цей проєкт викликав сумніви та критику. За словами Павленко, більшість українських експертів вважали, що будівництво додаткових АЕС із російськими реакторами суперечить цілям енергетичної незалежності. Через це Болгарія відмовилася від реалізації угоди, прийнявши рішення за Україну.
Попри це, ядерна енергетика й надалі залишатиметься одним із ключових складників енергетичного балансу країни. Відтак відкритим залишається питання адаптації української галузі до умов, що не передбачають російського впливу. Експерти наголошують на необхідності:
1. Покращення управління в компанії «Енергоатом»;
2. Забезпечення прозорості закупівельних процедур;
3. Реформування менеджменту на окремих атомних електростанціях;
4. Розвитку міжнародних зв’язків та співпраці.
Однією з проблем, що гальмують розвиток співпраці з іноземними компаніями, науковими інститутами та урядовими структурами, є мовний бар’єр в українському ядерному секторі, оскільки мало представників галузі володіють англійською. Павленко відзначає, що необхідно залучити молодих фахівців, які б прагнули встановлювати міжнародні контакти. За її словами, створення корпоративних мереж і забезпечення взаємодії — це питання не складне, але воно потребує активності та готовності самих працівників галузі.
У підсумку, ядерна енергетика залишається важливою складовою енергетичного сектору України, але для збереження стабільності та забезпечення незалежності необхідні структурні перетворення, прозорість та посилення міжнародної співпраці.