Основні факти:
- Павло Зеленой здобув популярність завдяки інциденту із зеленою свинею.
- Дмитро Нейдгардт керував Одесою під час погромів 1905 року.
- За часів Миколи Букалова було зруйновано Спасо-Преображенський собор.
- Герман Пинтя очолював місто під час румунської окупації.
Міське керівництво в різні історичні етапи відображало певні особливості, характерні для конкретного періоду. Разом із розвитком Одеси змінювалися політичні орієнтири, принципи управління, а також особи на чолі адміністрації. Деякі ухвалені рішення мали далекосяжні наслідки, що відчутні й сьогодні.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Одеські історії» на платформі YouTube. Його автори відібрали вісім міських голів, яких включили до власного антирейтингу.
Нижче наведені чотири розповіді про керівників Одеси, пов’язані зі скандалами, трагедіями та дискусійними рішеннями. Повний перелік інших учасників антирейтингу можна переглянути в оригінальному відео.
Павло Зеленой і зелена свиня на Дерибасівській
Павло Зеленой керував Одесою з 1885 по 1898 рік. До того він мав військове минуле: закінчив Морський кадетський корпус, служив офіцером та здійснив два навколосвітні рейси. Під час служби навіть потрапляв у полон.
Однак у міській історії його пам’ятають не лише як військового. Зеленой здобув репутацію суворого керівника, який не приховував власних емоцій і був прямолінійним у спілкуванні без дипломатичних обхідних маневрів.
Один із конфліктів виник під час візиту княгині — очільниці інституту шляхетних дівчат. Жінка прийшла без попереднього запису, приблизно в той момент, коли градоначальник чекав іншої відвідувачки. Зеленой помилково прийняв її за господиню борделю і публічно влаштував їй словесну прочуханку. Княгиня відповіла спокійно та спрогнозувала, що саме Зеленой змушений буде покинути Одесу. Цей інцидент став відомим і дійшов аж до Петербурга.
Найвідоміший випадок відбувся у 1891 році, коли до міста прибув циркач Анатолій Дуров. За легендою, між ним і градоначальником виник конфлікт під час циркового виступу.
Дуров відповів у своєму стилі: під час виступу він з’явився на арені, верхом на свині, пофарбованій у зелений колір. Для Зеленого цей жест став публічним приниженням. Влади наказали Дурову залишити місто протягом доби.
Циркач скористався цим розпорядженням на свою користь: він запріг зелену свиню у візок і проїхався Дерибасівською. Одесити зустріли цю процесію зі сміхом і оплесками, і символ зеленої свині став знаковим знаком конфлікту між градоначальником та місцевими мешканцями.
Однак зводити Зеленого лише до карикатури було б несправедливо. Попри суперечки та жорсткі методи, його поважали за чесність і системну боротьбу з корупцією. Деякі жителі міста навіть з жалем сприйняли його відставку.
Дмитро Нейдгардт: чотири дні насильства
Дмитро Нейдгардт очолював Одесу в період 1903–1905 років. Він був відданим прихильником монархії і керував містом в один із найскладніших періодів імперської кризи. У жовтні 1905 року місто опинилося на межі вибуху масового насильства після оголошення маніфесту про політичні свободи.
В Одесі відбувалися численні демонстрації, проти яких різко виступили чорносотенні організації. Місцева влада була вимушена зберігати порядок, але дії Нейдгардта лише погіршили становище.
Свідоцтва того часу свідчать, що градоначальник формально наказував поліції втручатися, однак його прихильність до чорносотенців була очевидною. Поліція або була нездатна, або свідомо не бажала перешкоджати насильству. Погром тривав упродовж чотирьох діб, під час яких постраждали тисячі осіб, багато загинуло, а чимало залишилися без житла.
Після цих трагічних подій у місто прибула сенаторська комісія, яка звинуватила Нейдгардта у бездіяльності. Унаслідок цього його було відсторонено від посади градоначальника.
Втім, кар’єра Нейдгардта не закінчилася: згодом він працював у імперських структурах, став сенатором, а пізніше увійшов до складу Державної ради Російської імперії.
Микола Букалов: очільник міської ради, який наказав зруйнувати собор
Микола Букалов був головою Одеської міської ради в 1935–1937 роках — у період сталінських перебудов та масових репресій.
Найрезонанснішим рішенням під його керівництвом стало знесення Спасо-Преображенського кафедрального собору. Навесні 1936 року міська влада ухвалила рішення повністю зруйнувати цю величну споруду. Офіційно причиною називали нібито перешкоду для дорожнього руху.
Будівля виявилася настільки масивною, що її не змогли розібрати вручну, і тому вирішили використати вибухівку. Планували встановити громадський туалет на місці храму, проте цього вдалося уникнути завдяки втручанню академіка Володимира Філатова.
Замість цього спорудили фонтан з великою вазою, яку одесити охрестили «вазою сліз». Частину матеріалів після знесення собору використали для зведення інших громадських об’єктів, зокрема шкіл №121 та №122.
У тому ж матеріалі згадується і наступник Букалова, Микола Рощенюк, який керував міськрадою лише близько двох місяців у 1937 році. Саме за його каденції на місці колишнього Першого кладовища відкрили парк Ілліча.
Обидва керівники незабаром стали жертвами сталінських репресій.
Герман Пинтя: мер Одеси в умовах окупації
Найбільш складна і суперечлива історія пов’язана з Германом Пинтею, який став примаром Одеси після встановлення румунської окупаційної влади у 1941 році. Пинтя мав військове минуле і раніше очолював Кишинів. В Одесі він намагався створити імідж адміністратора, який повертає місту нормальний ритм життя.
За окупації було відновлено роботу ресторанів, трамваїв і культурних закладів, що створювало враження повернення до звичного життя. Водночас місто переживало одну з найтрагічніших сторінок — масове знищення євреїв.
Міська адміністрація функціонувала в рамках окупаційного комендантського режиму, забезпечуючи його безперебійне функціонування. За участі влади проводили показові суди над тими, кого звинувачували в переховуванні євреїв. Водночас документи свідчать про складнішу роль Пинті.
У січні 1942 року він звертався з проханням зберегти від знищення караїмів, ремісників та педагогів. Частину його вимог відхилили, але деякі караїмські родини залишилися в місті. Ці обставини не виключають того, що він працював у рамках окупаційної влади.
Після закінчення війни Пинтя відповідно до звинувачень у воєнних злочинах поставав перед Народним трибуналом у Клужі. Свідки підтвердили його спроби пом’якшити деякі прояви терору. У результаті його було виправдано.
Чотири історії — лише частина антирейтингу
Кожна з описаних історій має свій масштаб і контекст. Павло Зеленой запам’ятався як скандальний, але чесний борець із хабарництвом. Дмитро Нейдгардт асоціюється з трагічними подіями 1905 року. Микола Букалов — із знищенням важливого святині міста. Герман Пинтя — зі складним періодом окупації та діяльністю міської адміністрації у надзвичайних умовах.