Ініціатива «Тихі героїні» для підтримки матерів і дружин захисників
Подорож південними районами Одещини для пересічного українця асоціюється із просторими виноградниками, кулінарними делікатесами та морським відпочинком. Однак для учасниць Всеукраїнського волонтерського проєкту «Тихі героїні» чотири дні, проведені в регіоні Бессарабії, стали відправною точкою виходу з безодні глибокого, мовчазного болю. Голова ГО «Не будь байдужим!» Оксана Левкова пояснила, чому її ініціатива виходить за межі стандартного ретриту і має значення для національної безпеки України, а також розповіла, як глибинка Бессарабії допомагає зберігати український людський потенціал.
За понад три з половиною роки існування проєкту «Тихі героїні» понад 430 жінок – матерів, дружин і сестер загиблих, полонених або зниклих безвісти захисників України – мали змогу бодай на деякий час відпочити та згадати звичне життя. Приблизно 90% поїздок припадає саме на Одещину, що не є випадковим. Оксана Левкова мешкала в Ізмаїлі з 2019 року і до початку повномасштабного вторгнення, що дозволило їй ретельно вивчити регіон. Вона підтримувала місцевих рибалок у Вилковому в просуванні дунайського оселедця, а виноробів – у реалізації їхньої продукції. Зароблені кошти активістка інвестувала у придбання географічних карт та україномовних книг, які особисто доставляла до музеїв, бібліотек і шкіл віддалених бессарабських сіл. Таким чином проєкт «Тихі героїні» став природним продовженням її багаторічної діяльності, спрямованої на збереження української ідентичності.
Проблематика реєстрації учасниць: акцент на українському селі
Більшість волонтерських центрів і громадських організацій сьогодні залучають учасниць до реабілітаційних програм через інтернет-платформи, публікуючи оголошення в соціальних мережах та пропонуючи заповнити онлайн-анкети. Оксана Левкова вважає такий підхід не лише неефективним, а й дискримінаційним по відношенню до мешканок сільської місцевості.
- Жінки із віддалених сіл, які займаються сільським господарством, переважно користуються «кнопковими» телефонами і рідко мають доступ до інтернету.
- Вони не знають, як працювати з онлайн-формами, тому якщо покладатися лише на цей метод, багато потенційних учасниць ніколи не долучаться до проєктів.
- Міські жінки в більшій мірі мають доступ до психолого-реабілітаційних послуг, натомість сільські мешканки перебувають у соціальній невидимості для донорів і організацій допомоги.
За словами Оксани Левкової, після спілкування з понад 450 жінками по всій Україні вона дійшла сумного висновку: фемінізм в Україні не реалізував свій потенціал у регіонах. Мільйони жінок у селах живуть у повній самовідданості сім’ї, не маючи можливості відпочивати, вибирати власне харчування або час для себе, постійно виконуючи побутові обов’язки на догоду чоловікам, дітям, онукам та господарству. Коли війна забирає у них найдорожчих людей, вони впадають у тривалий стан емоційної застиглості, з якої рутинна праця не рятує.
Невидимі трагедії: осуд з боку близького оточення
Проєкт «Тихі героїні» допомагає жінкам вийти з соціального вакууму, де вони часто зустрічаються із нерозумінням навіть найближчих людей.
Приклад із реального життя ілюструє цю проблему:
- Жінка з Подільського району Одещини, яка самотужки виховала п’ять власних дітей та трьох онуків від померлої доньки, пережила втрату сина, який зник безвісти на Херсонщині.
- Коли вона вирішила взяти участь у турі на Рівненщину для відпочинку, її засудили односельці і родичі, які назвали таку ідею «розвагою» у часі горя.
- Проте під час поїздки вона знайшла підтримку серед жінок із подібними історіями, а чужий регіон зустрів її теплою увагою: водій тролейбуса безкоштовно возив, а місцеві ресторатори і музейники проявляли турботу.
- В результаті рівень її фрустрації значно знизився, адже вона відчула сопричетність і впевненість у можливості жити далі без сорому.
Інший випадок стосується інтелігентної киянки, яка втратила єдиного сина на фронті і залишилася самотньою. На Київщині до неї ставилися з осудом через те, що вона продовжувала ходити на роботу, дбала про зовнішній вигляд і займалася самоорганізацією, що викликало сусідські вимоги дотримуватися постійного трауру. Відвідини Бессарабії подарували їй відчуття приналежності – її тепло прийняли місцеві крафтовики, дослідники-краєзнавці та батьки, які пережили подібне горе. З цієї поїздки вона вийшла з вірою у власну націю.
Корективи з огляду на безпеку: перенесення липневого туру до Приморського
В контексті воєнних дій команда проєкту, що керується Оксаною Левковою спільно з одеською партнеркою Юлією Сущенко, була змушена оперативно коригувати плани. Попри ризики, волонтери базувалися в Ізмаїлі, найбільшому місті Бессарабії, де учасниці проживали у готелі «Бессарабія» з належною охороною та безпечним доступом до бомбосховища під час тривог.
Однак напади російських військ на Ізмаїльський порт загострили ситуацію й викликали занепокоєння серед меценатів і підписників проєкту, які наполягали на забороні доставки жінок у зону регулярних обстрілів.
Початково планували тур до Вилкового, але в результаті обрали село Приморське з базою відпочинку «Монако», що зумовило зміну програми. Якщо раніше автобус возив учасниць до етнокомплексу «Балканські Ястія» та виноробні «Вілла Тінта», то тепер дії були сконцентровані в районі Приморського. В Ізмаїлі група побувала лише проїздом:
- Дві години присвятили відвідуванню Свято-Покровського собору та огляду Діорами.
- Кілька хвилин провели на морвокзалі.
Для учасниць, зокрема тих, кому близько 70 років, ця поїздка стала першою або другою зустріччю з морем у житті.
Нові можливості та унікальні враження
Переміщення турів відкрило нові терапевтичні можливості:
- Організатори змогли виділити 5 годин на екскурсію до заповідного острова Єрмаків поблизу Вилкового — мрії самої Оксани Левкової.
- Жінки годинами плавали катером по Дунаю, спостерігаючи за унікальною фауною: здичавілими коровами, тарпаноподібними кіньми та водяними буйволами.
Комеморативні практики замість дискредитованих «ретритів»
Оксана Левкова спростовує головний стереотип, що ХХІ століття нав’язує через більшість ЗМІ, – «Тихі героїні» не є черговим поверхневим релаксаційним ретритом чи арт-терапією. Завдяки більш ніж двадцятирічному досвіду ідеологічної роботи, вона розглядає проєкт як вагому складову національної безпеки.
За її визначенням, національна безпека — це захист життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх ризиків. Сотні тисяч українських жінок, постраждалих від війни, залишаються «тихими» і позбавленими уваги, через що відчувають себе непотрібними, що становить небезпеку для національної безпеки України у зв’язку з масштабною фрустрацією у родинах. Наслідки цієї ситуації:
- Руйнування людського капіталу країни.
- Поширення хвороб, суїцидальних настроїв.
- Еміграція.
Відсутність державних ресурсів для захисту цієї категорії населення змушує активістів брати на себе відповідальність за підтримку та консолідацію нації, а також долучати громадян до міжрегіональної дружби на тлі упереджень.
Обговорення цієї проблематики триває з провідними науковцями, зокрема Оленою Мотузенко (Західноукраїнський національний університет) та Аллою Гаврилюк (Інститут вищої освіти Національної академії педагогічних наук). Наукові дослідження продемонстрували невисоку усвідомленість потенціалу туризму як інструменту подолання індивідуальної і колективної травми в Україні, а медіа-матеріали, що зосереджені на зв’язку туризму з національною безпекою, поки що залишаються поодинокими.
Паралельно з глибинною психологічною роботою участь у проєкті допомагає жінкам занурюватися у колективну пам’ять і локальну ідентичність регіону. Зокрема, група відвідала:
- Державний архів Одеської області, де відомі архівісти Степан Желясков і Сергій Крачков організували теплий прийом – завдяки підтримці заступниці директора департаменту культури Одеської ОДА Ярослави Різникової.
- Відновлене лютеранське кладовище та музей у Сараті, якими опікується завідувачка Любов Клим.
Оксана Левкова наголошує, що комеморативні проєкти зацікавлюють жінок значно більше, ніж розважальні заходи.
Фінансова підтримка Європейського Союзу та участь у проєкті
Сьогодні проєкт функціонує виключно на волонтерських засадах та за рахунок краудфандингу. Однак, враховуючи складнощі української економіки, де багато громадян втратили роботу і майно, збори коштів не такі активні, як у 2022 році. Крім того, залучення кожної нової учасниці з глибинки вимагає значних витрат на логістику та проживання організаторів. Одна команда не в змозі тривалий час утримувати таку ініціативу без системної підтримки.
Світлом надії стала неочікувана підтримка з боку європейських дипломатів. Нещодавно посол ЄС в Україні Катаріна Матернова вручила Оксані Левковій 1000 євро на організацію найближчих турів для матерів та дружин полонених, зниклих безвісти і загиблих захисників.
Участь у проєкті абсолютно безоплатна для мешканок південної Одещини. Громадська організація бере на себе всі організаційні моменти. Єдина умова – зробити перший крок та встановити контакт.
Для того, щоб долучитися до «Тихих героїнь», жінкам, чиї близькі є полоненими або зникли безвісти, потрібно:
- Знайти сторінку Оксани Левкової у Facebook.
- Написати їй приватне повідомлення з обов’язковим залишенням контактного номера телефону.
- Очікувати особистого дзвінка, під час якого їм нададуть детальну інформацію про програму, дадуть відповіді на всі запитання та координуватимуть поїздку.
Таким чином проєкт продовжує свою місію — надавати підтримку жінкам, які на передньому краї боротьби із наслідками війни, допомагаючи їм віднайти сили жити далі.