Іван Котляревський – видатний український письменник і драматург, який став однією з ключових постатей у формуванні сучасної української літературної мови та освіти в Україні. Його діяльність тісно пов’язана з історією нашого краю, зокрема з містом Ізмаїл.
Іван Петрович Котляревський народився 29 серпня 1769 року в Полтаві, у родині дрібного чиновника. З 1780 по 1789 рік він навчався у Полтавській духовній семінарії, де ще в юності захопився поезією. Під час викладання дітям у будинках поміщиків Котляревський занурювався у народний побут, традиції та обряди, які пізніше стали важливою основою його літературної творчості.
У період з 1796 по 1808 роки Іван Петрович служив у російській армії, і саме тоді його життя перетнулося з історією нашого регіону. В 1806 році почалася нова російсько-турецька війна. Котляревського було призначено ад’ютантом командувача другого корпусу, генерала від кавалерії барона Майєндорфа. Разом із генералом він прибув до Дубоссарів, де російські війська вже захопили турецькі фортеці Бендери і Аккерман.
Наступним на черзі була Ізмаїльська фортеця, розташована в дельті Дунаю. Саме тут Котляревський проявив свої дипломатичні здібності під час переговорів із буджацькими татарами. За наказом командування він увійшов до складу делегації разом із бригадиром Катаржі, що мала завдання переконати місцеве населення не чинити опір. Зі щоденника Котляревського відомо, що він добровільно узяв на себе ризиковану подорож селами татар, сподіваючись забезпечити мир і спокій у Буджаку. Результатом цієї дипломатичної місії стала беззаперечна капітуляція військ Буджацької Орди, яка прагнула зберегти життя, майно і землю. Втім, історія засвідчила, що відмова від опору загарбникам не сприяла довготривалому миру: через кілька місяців після капітуляції тисячі татар і турок були фактично депортовані до Добруджі та Анатолії, а місцеві мечеті або зруйновані, або перетворені на православні храми.
Незважаючи на небезпеку, Котляревський блискуче впорався з цією дипломатичною місією і був нагороджений орденом Святого Анни IV ступеня.
Успішна участь письменника в кампанії з облоги Ізмаїла була відзначена двома подяками. Під час переправи через Дунай козаки впізнали автора «Енеїди» та вигукували:
– «То це ти, батьку наш. Іди, батьку, до нас, ми тобі зробимо старшим».
10 січня 1807 року Котляревський покинув Ізмаїл і повернувся до Полтави. Вийшовши зі служби, він присвятив себе вихованню дітей бідних дворян, проявивши себе як талановитий педагог. У Полтаві Іван Петрович активно долучався до театрального життя:
- брав участь у постановках, виконував комічні ролі;
- майже десять років очолював місцевий театр.
У 1819 році він створив для театру п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» — твори, що мали глибокий новаторський, художній і соціальний вплив.
29 жовтня 1838 року Іван Петрович Котляревський помер. Його поховали на полтавському цвинтарі біля дороги на Кобеляки.
На честь великого українця, який доклав значних зусиль до визволення Ізмаїла, одна з вулиць міста отримала його ім’я. Крім того, класик української літератури став почесним іменем центральної бібліотеки для дорослих у місті.